Частина 18. Бій з Чистим

Біжучи лісом я чула кроки позаду мене. За мною полювали.

Чим далі я йшла в ліс, тим менше я відчувала дію аконіту. Мій біг ставав все швидшим, зір і слух все краще. Звернувши в рів, я причаїлася в корінні дерев. Мої почуття були майже на межі, так що я впевнена, що готова до бою.

Прислухаючись я раптом помітила, що кроки стихли. Я намагалася вловити хоч якийсь звук, але не чула нічого крім вітру між листям дерев.

Цієї миті я відчула різкий біль і мене відкинуло на землю.

Переді мною стояла рись, розміром із людину. То був він.

— Я ж сказав, якщо зловлю – тобі не жити. - сказала тварина. - Але я не вб'ю тебе одразу, спочатку хочу вдосталь награтися з тобою.

Я випустила кігті та ікла, приготувавшись до бою, але це, схоже, лише потішило рись.

— Люблю коли здобич пручається. - прогарчав він і кинувся на мене.

Він був страшенно швидким, я навіть не встигала доторкнутися до нього, а він же вже подряпав мене за ногу.

— Здавайся, а то зіпсую твоє миле личко. - дражнив він мене.

— Ну все, ти мені набрид. - прогарчала я, і кинулася до нього, у стрибку трансформуючись.

Я встигла двічі подряпати його, перш ніж він скинув мене з себе.

В його очах читалося здивування та страх. Він явно не знав, що я Чиста. Я кинулась на нього. Вбивати не збиралася, як би не хотілося, тільки знерухомити.

Захищаючись і нападаючи, він прокусив мені ступню, через що я завила.

— Ти мала померти. Разом із своїми батьками.

— Що ..?

Я здивувалася від цього, бо коли він знову кинувся на мене, я ледве встигла ухилитися. Моя нога кровоточила, і була глибока подряпина на боці. Тому я ухвалила єдине правильне рішення.

Я завила.

Варто мені було по вовчи завити, як рись, підібгавши вуха, пригорнулася до землі. Я почула наближення з різних боків. Сюди бігло щонайменше десять людей.