Частина 17. Рись і аконіт

Цілий вечір до мене залицявся один чоловік азіатської зовнішності. Він був одягнений у солідний костюм, досить різкі, але симпатичні риси обличчя. З розмов я дізналася, що він з Кореї. Коли вкотре я відмовилася від його залицянь, він невдоволено помітив:

— Віктор привів і одяг стільких ляльок з нижчих не для того, щоб ви прохолоджувалися, а щоб радували і задовольняли гостей.

— Ви мене з кимось сплутали - відповіла я і поспішила піти. 

Кретин якийсь. Коли ж прийде Віктор, він обіцяв представити мене. Віктор влаштував звану вечеру, запросив купу гостей, але сам кудись запропав.. 

Минуло ще близько години, як він знову підійшов до мене з двома келихами.

— Міс, я приношу свої найглибші вибачення. Випийте зі мною і до кінця вечора ви мене більше не побачите.

— Добре. - я закотила очі і прийняла келих. - Дякую.

— Чи можу я дізнатися Ваше ім'я?

— Ні. - Відповіла я, відпивши і оглядаючи зал у пошуках господаря вечірки.

— Що ж, так навіть краще. Як вам коктейль? Це мій авторський рецепт.

— Цікавий смак – зізналася я. - Що в ньому?

— Вгадайте. – хижо посміхаючись відповів чоловік.

— Журавлина?

— Правильно.

— Мммм.. це горілка?

— Саке.

— Хммм, непогано. У ній є якісь прянощі, або трави.

— Так, це настойка саке на травах, але чи скажете ви на яких? Наскільки у вас сильний нюх?

— Розмарин.. Бадьян.. хммм

— Мускат.

— Так, але є щось ще ... - сказала я відчувши легке запаморочення.

— А я зрозумів про що ви! - раптом сказав кореєць, взявши мій келих з рук, перш ніж я його випустила. - Напевно ви відчули тонкі нотки квітів.

— .. вовчого аконіту .. - тільки й встигла сказати я, перш ніж обм'якнути в руках у чоловіка.

Не пам’ятаю, як я опинилась в його кімнаті, але отямилась від того, що лежу на ліжку, а наді мною нависає цей чоловік, розмашисто б’ючи мене долонею по щоках. Моя сукня задерта, місцями подрана, але він ще не встиг нічого зробити. 

— Дивись на мене, суко! Я хочу, щоб ти дивилась мені в очі, поки я тебе трахатиму.

Я зробила спроби вирватись, але мої руки були прив’язані до ліжка мотузками, в які був вплетений аконіт. 

— Відпусти мене, інакше пошкодуєш! - прогарчала я.

— Ні, сучка, це ти пошкодуєш про свої слова! - він знову розмашисто вдарив мене по щоці, від чого у мене розбилась губа і з неї пішла кров. 

Це мене остаточно розізлило і я спробувала відштовхнути його ногою, але він її перехопив. Проте одразу отримав ще один сильний удар між ніг. Повалившись, він загарчав і підняв на мене палаючі очі. За мить він кинувся на мене, притискаючи рукою за горло до ліжка. Добре, ще пару секунд.. чорт забирай! Його огидні пальці полізли до моєї білизни, зриваючи її. 

Останній сильний поштовх і я, нарешті звільнила руки, скидаючи чоловіка з себе. Впавши з іншого боку ліжка на підлогу, я різко піднялась, стараючись не зважати на головокружіння від аконіту, і одразу ж відстрибнула в сторону, ухиляючись від чоловіка. 

Не без зусиль, підвівшись, я схопила зі столика ніж для паперів і направила на чоловіка.

— Що за..? - Він подивився на мене, але бачачи що в мало сил через отруєння аконітом, почав глузливо сміятися. - Ну давай! Ріж!

Я сіпнулася до нього і встигла залишити поріз на щоці, перш ніж він відштовхнув мене і кинув на підлогу.

— Це ще що за чорт! - він обернувся до дзеркала, оглядаючи поріз.

Скориставшись моментом, я вибігла з номера та побігла на сходи для персоналу. Схопивши чиюсь форму, що складається з футболки та штанів, я забігла в підсобку і швидко перевдягла порвану сукню, кинувши її на підлозі. Вийшовши з підсобки, я побігла надвір. Мені треба в ліс, там мені стане легше.

Вибігши на терасу, я побачила перед собою цього корейського чоловіка. У нього була кров на щоці, але рана вже затяглася.

— Ну, чого чекаєш? Тікай. - він дивився на мене з глузуванням і погрозою в очах, докурюючи цигарку.

Недовго думаючи я послухалася його поради і з усіх ніг побігла в ліс. До мене долинули його слова:

— Якщо впіймаю – тобі не жити.