Частина 15. Угода

— А тепер поговоримо. - Віктор сів у крісло за стіл і вказав мені на стілець навпроти. Я насмішкувато підняла брову, але він своїм поглядом дав зрозуміти що розмови не уникнути, тому мені довелося сісти навпроти. Але я була б не я, якби не закинула ноги на стіл і не відкинулася на спинку стільця.

— Слухаю. - я склала руки на грудях і запитливо подивилася на нього. В очах у нього грали іскорки, але він лише посміхнувся мені, так що захотілося в куточок забитися.

— Я не терпітиму непокори в цьому комплексі. - сказав він дивлячись мені прямо в очі.

— Ну, тоді всього хорошого! Я вирушаю! - усміхнулася я, хоч і не хотіла їхати.

— Ну ні, мала. Раз я тебе знайшов, тепер ти від мене нікуди не дінешся. - Віктор посміхнувся ще більш загрозливо.

— Ти думаєш, що зможеш утримати мене тут силою? - глузливо запитала я.

— Ні. – несподівано для мене відповів Віктор. - Тому нам треба домовитись.

Я зацікавлено подивилась на нього. Він досить розумний, якщо вже зміг побудувати таке. Сильний, судячи з нашої сутички. Але головне – його поважають.

— Ти житимеш тут. І ти слухатимешся мене. - серйозним голосом сказав він мені, на що я засміялася.

— Не сподівайся!

— Заткнися та послухай. Ти слухатимешся мене. Ходи де хочеш, говори з ким хочеш. Хочеш курити на даху - будь ласка. Але якщо ти береш участь у бійці - відповідатимеш переді мною особисто. Мені не потрібні мої хлопці на лазаретних ліжках. – вів він. Все це звучало досить логічно та справедливо. - При сторонніх ти маєш шанобливо до мене ставитися і я так само буду ставитися до тебе. Коли ми вдвох – поводься як хочеш. Також не залишай територію комплексу. - я тільки зібралася обуритися, як він продовжив. - Без узгодження зі мною особисто. Якщо тобі потрібно кудись поїхати - просто прийди і скажи про це мені.

— А якщо я не хочу, щоб ти знав, куди я поїду?

— Так не вийде, дитинко.

Я відкинулася на стільці і замислилась.

— А якщо я не погоджуюся з цими правилами? Чи порушу їх?

— То відповіси переді мною. Це буде неприємна розмова, повір.

— Хаха, ну це обов'язково перевірю, повір - засміялася я на його погрозу.

— Не сумніваюсь, мала. - він загрозливо посміхнувся. - Ну то що, домовились?

— Добре, домовились.