Частина 12. Знайомство з Джейкобом

Діставши з кишені свого старого одягу сигарети, я попрямувала назад у лазарет. Вищий же йшов за мною по п'ятах.

— Так, хвостик! Я, звичайно, вдячна за допомогу, але можеш бути вільний. – різко сказала я Джейкобу. Він розгубився від такого нахабства, але прийшовши до тями тільки посміхнувся.

— Я пропоную перекурити, і розійдемося. - відповів він. Що ж, справедливо, та й цигарок мені не шкода, все одно не мої.

Я кивнула і ми зайшли до лазарету, зачинивши за собою двері. Сівши на відкрите вікно і звісивши ноги з іншого боку, я закурила і простягнула Джейкобу пачку. Він також узяв сигарету і закурив.

— Давно ти тут? - запитала я через пару хвилин.

— Вже вісім років.

— І не думав тікати?

— Звідки, ти думаєш, я б дізнався що по периметру, на вікнах та дверях аконіт? Думав, звичайно. Але потім прийняв пропозицію Директора.

— Яку пропозицію?

— Вибач, кицю, не можу сказати. Я пов'язаний угодою.

— Які ви все-таки віддані тварини - посміхнулася я, і помітила як Джейкоб насупився.

Відчувши запах я трохи засміялася.

— Що смішного? - здивовано спитав Джейкоб.

— А ти не відчуваєш? - усміхаючись спитала я, затягуючись сигаретою. - Принюхайся, це запах проблем.

Джейкоб зробив пару глибоких вдихів, і його зіниці розширилися. Він налякано глянув на мене.

— Або вали, або роби останні затяжки, доки ще можеш. - продовжувала посміхатися я. Джерело цього запаху було все ближче. - Гаразд, постарайся сховатися. Послуга за послугу. - Сказала я і зістрибнувши з вікна в кімнату пішла в коридор, затягуючись сигаретою.