Частина 6. Знайомство

Переді мною стояв міцний високий чоловік, не сильно перекачанный, але було видно що сильний. Силу випромінювала кожна клітинка його тіла. Його майже повністю чорні очі свердлили мене поглядом, а на обличчі вже не було і тіні посмішки. Вдітий він у брюки і сорочку, підкатану до ліктів. Всім своїм виглядом він випромінював небезпеку, але ще щось притягувало в ньому. Особливо його очі.. хм.. це, мабуть, неймовірно діяло на новозвернених, чи просто на дівках, але я, взагалі то, теж так вмію!

— То що, пішли за батогом? - з легкою небезпечною усмішкою спитав він, очікуючи моєї реакції. 

— Ммм.. та мабуть ні, в мене ще справи є. - швидко відповіла я, намагаючись просковзнути повз, і попрямувала в корпус. - Може в наступний раз! Ще побачимось! 

Він засміявся мені навздогін, а я, щойно зайшла за ріг, рванула з усіх ніг якнайдалі. 

— Знайдіть її і приведіть в мій кабінет. - сказав Директор охороні. І потім додав. - Живою і в свідомості! 

Після  того, як охорона пішла, до директора підійшов Мілтон. 

— Господар, вона тут тільки декілька днів. І вона сильна, двох моїх хлопців відправила в лазарет з переломами, а Джейкоб їй взягалі шию вчора роздер кігтями. Вона просто не в собі, але може стати нам в пригоді. Можливо не будемо вбивати її одразу? 

— Вона не та, ким здається, Мілтон. Кажеш Джейкоб її вчора подряпав? 

— Так, господарю. 

— Хммм.. подивимось. Але їй все одно потрібно вказати на її місце. 

— Тягар довгого життя - пам’ятати і вчитись на помилках тих, кого ти пережив. Вірно? 

— Так, Мілтон. Мій брат і батько постійно це повторювали, і були праві. - підтвердив директор і попрямував в корпус.