Частина 5. Зустріч

Прокинувшись після обіду я зрозуміла, що так нічого й не їла останню добу, тому побрела в їдальню. Їжі там вже майже не лишилося, тому я взяла якесь печиво, пляшку води і пішла на вулицю. Зупинившись біля самого виходу у двір, я сперлась на стіну і почала повільно їсти, спостерігаючи. 

Хтось грав в баскетбол; вищі в тренажерці, як завжди; хтось сидить на траві, чи гуляє в лісі. 

— Смачного. - сказав хтось позаду. 

Не обертаючись я угукнула “дякую” і продовжила їсти. 

— Як тобі наш звіринець? - продовжив чоловік позаду. 

— Милі звірі. - усміхнулась я. 

Знову глянувши на двір я помітила, що вищі всі сидять і дивляться прямо на мене, не кліпаючи, з кам’яними обличчями. Недовго думаючи, я облизнула середній палець і показала їм фак. Чоловік позаду розсміявся. 

— І ти не боїшся провокувати вищих? - сміючись спитав він.

— Вони корчать з себе великих. Але по суті вони не кращі за новозвернених. Вони не знають ціни, яка була сплачена, за їх сили і здібності. Можу закластися, що всім цим “вищим” нема і 300 років. Окрім, можливо, Мілтона. Він розумніше інших.

— Тягар довгого життя.. - почав чоловік. 

— …пам’ятати і вчитись на помилках тих, кого ти пережив. - закінчила фразу я, хмикнувши. - Мілтон наслідує цьому закону, хоч і не знає його. Але все одно залишається слухняним песиком свого “господаря”. - я перекривляла останнє слово. - Як і всі тут. 

— Тепер він і твій господар. - весело сказав чоловік.

— Хаха, цьому чоловіку треба попрацювати над своєю зарозумілістю! - розсміялась я. - Не можу дочекатись зустрічі з цим обдомінатором з батогом, і в шкіряних лосинах. - продовжую сміятися.

— Ну, вибач що не виправдав очікувань. - серйозно відповів чоловік. - Але, якщо ти так хочеш, то пішли зі мною. Дістану свій батіг і шкіряні лосини. 

Я аж вдавилась водою. Останнє, що я помітила, коли оберталась до чоловіка - як вищий проводить пальцем у горла. Що ж, єдине, в чому я з ним згодна - мені непереливки.