Розділ 118 . Паперові очі

У будинку, де пахло старим  папером і цвіллю, жили дві сестри — Яна та маленька Тіна. Їхня мати була одержима фотографіями. Вона обклеїла знімками всі стіни: від підлоги до стелі. Але на жодному фото не було обличчя матері — вона завжди відверталася або закривалася руками.

— Фотографія — це крадіжка секунди, — казала мати, чистячи об'єктив старої камери. — Якщо ти зафіксуєш чийсь погляд, ти назавжди прикуєш його душу до паперу. Ніколи не дивися в очі тим, хто на знімках. Вони голодні. Вони хочуть повернутися в цей світ.

На день народження Тіни Яна знайшла на горищі старий альбом, зав'язаний чорною стрічкою. Всередині було лише одне фото: маленька дівчинка, яка була точною копією Тіни, але в старовинній сукні. Її очі на фото були вирізані, а замість них зяяли чорні дірки.

— Тіно, дивись, це ніби ти сто років тому! — засміялася Яна.

Тіна взяла фото. У ту ж мить у хаті стало темно, хоча на вулиці був полудень. Повітря стало плоским, як картон.

— Яно... я не бачу твоїх очей... — прошепотіла Тіна.

Яна подивилася на сестру і закричала. Обличчя Тіни стало білим і гладким, як папір. Її справжні очі почали втягуватися всередину черепа, а на їхньому місці з'явилися два плоскі, надруковані на папері кола.

— Це не я... — пролунав шелест із альбому. — Це ТИ.

Зі старої фотографії на горищі почала виповзати та сама дівчинка без очей. Вона не йшла, вона розгорталася, як рулон паперу. Її тіло було тонким, гострим, як лезо бритви. Вона підійшла до Тіни й приклала свої порожні очниці до її обличчя.

— Дай мені подивитися твоїм завтрашнім днем, — проскрипіла паперова дівчинка.

Яна кинулася до матері, але мати стояла в коридорі, притиснута до стіни. Вона не рухалася. Коли Яна торкнулася її плеча, мати просто відклеїлася від шпалер і впала на підлогу — це була лише фотографія в повний зріст. Справжня мати вже давно була «там», усередині стін.

Раптом Яна відчула гострий біль у грудях. Вона подивилася на свої руки: вони ставали чорно-білими. Шкіра перетворювалася на глянцевий папір.

Тіна вже не кричала. Вона стояла абсолютно нерухомо, перетворившись на пласку фігуру. Паперова потвора з горища тепер мала очі Тіни — живі, карі, наповнені сльозами — на своєму мертвому паперовому обличчі.

— Тепер я буду донькою, — сказала паперова дівчинка, кліпаючи живими очима Тіни. — А ви будете прикрашати мої стіни.

Вона взяла Яну за волосся і просто притиснула її до стіни. Яна відчула, як її тіло розплющується, як органи стають фарбою, а кістки — целюлозою. Вона намагалася задихнутися, але легені стали двомірними.

На ранок у хаті було чисто. Нова «Тіна» весело снідала. А на стіні над столом з'явилося нове фото: дві дівчинки, Яна та Тіна, які тримаються за руки. Їхні обличчя перекривлені від жаху, а з намальованих очей течуть справжні мокрі сльози, які капають прямо на підлогу.

Нова «Тіна» дістала камеру і направила її на відчинені двері, чекаючи, коли сусіди зайдуть перевірити, чому в хаті так тихо.

— Посміхніться, — прошепотіла вона. — Зараз вилетить пташка.