Розділ 116 . Третя рука

У старому будинку, де підлога завжди скрипіла, ніби під нею хтось повзав, жили дві сестри — Соломія та маленька Марта. Їхня мати була дивною: вона ніколи не дозволяла дівчаткам вимикати світло. У кожній кімнаті, навіть у туалеті, завжди горіла лампа.

— Темрява — це не просто відсутність світла, — казала мати, тремтячими руками міняючи чергову лампочку. — Це чорна вода. І в цій воді плаває Те, Що Не Має Кісток. Якщо воно торкнеться твоєї тіні — твоя тінь стане його дверима.

На день народження Марти Соломія вирішила бути «хороброю». Вона хотіла довести, що мати просто божевільна. Коли годинник пробив північ, Соломія вимкнула головний вимикач у коридорі. Будинок занурився в абсолютну, густу темряву.

— Марто, йди сюди, — прошепотіла Соломія. — Бачиш? Нікого немає.

Але Марта не відповідала. Соломія почула дивний звук — ніби хтось тягнув по підлозі мокрий мішок. Потім пролунав тихий, вологий хрускіт.

Соломія намацала ліхтарик і ввімкнула його. Промінь світла вихопив Марту. Вона стояла посеред кімнати, але її тінь на стіні була... іншою. Тінь Марти мала три руки. Довга, тонка тіньова рука тягнулася від стіни прямо до горла справжньої Марти.

— Солю... мені холодно... — прошепотіла Марта.

З її рота вилетіла хмарка пари, хоча в хаті було тепло. Соломія побачила, як шкіра Марти почала темніти, стаючи чорною та пласкою, як папір. А її тінь на стіні, навпаки, почала розпухати, стаючи об’ємною. Тіньові пальці впилися в живе м’ясо дівчинки, і Марта почала всмоктуватися у власну тінь.

— Мамо! — закричала Соломія, кидаючись до сестри.

Вона схопила Марту за руку, але рука дівчинки була холодною, як лід, і розсипалася під пальцями на чорну сажу.

Раптом світло ввімкнулося. Мати стояла біля вимикача, її очі були сповнені жаху. Але було запізно. На підлозі лежала лише порожня сукня Марти. А на стіні... на стіні залишилася тінь дівчинки. Вона була там одна. Вона відчайдушно била кулаками по шпалерах з того боку, намагаючись вибратися, але звуку не було.

— Ти впустила його... — прошепотіла мати, дивлячись на тінь Соломії.

Соломія подивилася вниз. Її тінь тепер теж мала три руки. І третя рука повільно піднімалася, тягнучись до ніг Соломії, щоб почати свій бенкет.

— Тепер ми будемо гратися вічно, — пролунав голос Марти прямо з-під шкіри Соломії. — У темряві під твоїм серцем так багато місця...

Мати взяла ніж, але не для того, щоб різати тінь. Вона почала виколювати собі очі, кричачи: «Якщо я не бачитиму тінь, вона не зможе мене знайти!».

Через хвилину в хаті запала тиша. Соломія стояла посеред кімнати, але вона більше не могла поворухнутися. Її тіло стало пласким і приклеїлося до стіни. А її Тінь, справжня трирука потвора, відірвалася від шпалер, одягла сукню Соломії й підійшла до осліплої матері.

— Не бійся, мамо, — сказало чудовисько голосом Соломії, гладячи матір по обличчю холодною, мокрою рукою. — Тепер у нас вдома завжди буде темно. Щоб сестричкам було зручно...