Розділ 103 . Колекціонер білої емалі

Марічка лежала нерухомо. Її щока торкалася холодної наволочки. Під подушкою щось ворушилося. Це не було легке шелестіння крил феї. Це було важке, мокре повзання, наче великий слимак пробирався крізь тканину.

Хрусь... хрусь...

Дівчинка затамувала подих. Раптом з-під краю подушки визирнула тонка, довга рука. Вона була білою, як крейда, і зовсім без шкіри — лише сухі м'язи та кістки. Замість нігтів на пальцях були... маленькі гострі різці.

— Де... мій... корінь? — просичав голос, який нагадував скрегіт зубами уві сні.

Марічка відчула, як її підняли над ліжком невидимі нитки. Перед її обличчям зависла істота. У неї не було очей, не було носа. Все її обличчя складалося з тисяч зубів: жовтих, гнилих, гострих, дитячих і старечих. Вони постійно рухалися, пережовуючи саме повітря.

— Ти дала мені молочний зуб, — клацнула істота щелепою на лобі. — Але він такий маленький. Мені потрібно більше, щоб добудувати свій замок. Мені потрібні твої ікла.

Істота роззявила величезну пащу, і Марічка побачила, що всередині, замість язика, сидить маленька лялька, схожа на неї саму. Тільки у ляльки замість рота була чорна діра.

— Кожен твій зуб — це рік твого життя, — прошепотіла Лялька-Язик. — Якщо я заберу їх усі сьогодні, ти станеш старою до ранку. А я стану тобою.

Істота дістала іржаві кліщі, зроблені з людських ребер, і потягнулася до рота Марічки. Марічка хотіла закричати, але її щелепи наче зварилися між собою. Вона відчула, як холодний метал торкнувся її ясен.

Кліщі, зроблені з людських ребер, уже торкнулися ясен Марічки. Скрегіт тисяч зубів на обличчі істоти став оглушливим. Марічка відчула холодний піт на лобі. Біль був близьким, нестерпним.

Але раптом вона згадала про хованку в кишені своєї піжами. Там, загорнута в шурхітливий папірець, лежала її секретна зброя — величезна, яскраво-рожева карамелька «Ірис». Вона була настільки липкою, що мама завжди казала: «Марічко, обережно, а то пломби повилітають!».

Марічка, зібравши всю волю в кулак, різко вихопила карамельку з кишені. Папірець гучно зашурхотів у тишині кімнати.

— На! — закричала вона, заштовхуючи величезну цукерку прямо в роззявлену пащу Колекціонера, де замість язика сиділа Лялька-Язик.

Істота не чекала такого нападу. Вона інстинктивно стиснула щелепи.

Чамп!

І тут сталося те, чого Колекціонер не міг передбачити за тисячі років свого існування. Його ідеальні, гострі, залізні та кістяні зуби... злиплися. Туга, тягуча рожева карамель обволокла кожну емаль, кожен різцець і ікло.

— Ммм... гхмм... — спробував просичати Колекціонер, але його паща була намертво запечатана солодким полоном.

Тисячі зубів на його обличчі почали панічно рухатися, намагаючись пережувати карамель, але вони тільки сильніше застрягали в ній. Марічка побачила, як Лялька-Язик всередині пащі задихається, повністю заліплена рожевим слизом.

Колекціонер закрутився на місці, хапаючись за голову кістяними руками. З його рота почала капати густа, солодка, рожева слина, змішана з чорним чорнилом його суті.

Марічка вискочила з ліжка і підбігла до вікна. Вона рвонула штори. Перші промені ранкового сонця увірвалися в кімнату.

Світло вдарило по Колекціонеру. Його біле, як крейда, тіло почало тріскатися, як стара кераміка. Зуби на його обличчі почали відпадати один за одним, розсипаючись по підлозі білим градом. Але вони не перетворювалися на пил. Вони перетворювалися на... маленькі, нешкідливі ґудзики.

Істота видала останній, глухий стогін крізь зліплені карамеллю щелепи й остаточно розпалася. На підлозі залишилася лише купа ґудзиків і велика, рожева, облизана цукерка.

Марічка підійшла до купи. Там, серед сотень ґудзиків, лежав її перший молочний зуб. Він був чистим і звичайним.

Вранці, коли мама зайшла в кімнату, вона побачила, що Марічка спить, міцно стискаючи щось у кулаці. На підлозі лежала монетка.

— Фея приходила? — посміхнулася мама.

Марічка розплющила одне око і хитро підмигнула. На її обличчі сяяла усмішка, в якій бракувало одного зуба.

— Ага, приходила. Але я її пригостила цукеркою. Їй дуже сподобалося.

З того часу Марічка більше ніколи не клала зуби під подушку. Вона закопувала їх у горщик із кактусом. Бо вона знала: кактуси теж мають зуби — гострі та колючі. І вони точно зможуть захистити її від будь-якого Колекціонера, який захоче поласувати її білою емаллю.

А карамельки «Ірис» назавжди стали її улюбленими ласощами. Адже ніколи не знаєш, коли тобі знадобиться найсолодша пастка у світі.