Розділ 86 . Перехрестя семи проклять

Все почалося в старому готелі «Туманна Затока», де батьки зупинилися на ніч. У холі стояло величезне дзеркало в срібній рамі. Коли Яся проходила повз нього, вона помітила, що її відображення запізнюється. Вона вже відійшла, а «дзеркальна Яся» все ще стояла і дивилася їй у спину.

— Кирино, Олесю, — прошепотіла Яся. — Дівчинка в склі... вона махає мені рукою. Вона каже, що хоче помінятися місцями.

Тієї ж ночі Яся зникла. На її ліжку залишилася лише холодна срібна рама, а всередині дзеркала в холі з’явилася маленька постать, що стукала маленькими кулачками по склу з того боку.

Кирина та Олеся зрозуміли: готель — це лише вхід. Вони вибігли на вулицю, але замість дороги побачили чорне озеро, яке дихало морозом. На березі стояв Човняр Без Обличчя. Замість голови в нього був ліхтар, у якому замість свічки горів чийсь крик.

— Щоб повернути сестру, ви маєте перепливти Озеро Забутих Облич, — проскрипів він. — Але будьте обережні: вода тут складається з пам’яті тих, хто не зміг повернутися. Якщо ви торкнетеся води — ви забудете, хто ви такі.

Поки вони пливли, з води піднімалися тисячі блідих рук. Вони хапалися за човен, шепочучи: «Мамо... тату... допоможіть...». Олеся мало не впала у воду, коли почула голос своєї найкращої подруги, але Кирина вчасно вхопила її за плечі.

На іншому березі на них чекав ліс. Але дерева там були зроблені не з дерева, а з застиглих тіней. Кожен крок віддавався болем, бо під ногами була не земля, а шепіт тисяч людей.

— Дивись! — крикнула Олеся. — Наші тіні! Вони відриваються від нас!

Дійсно, тіні дівчат почали жити власним життям. Вони виросли, стали величезними і почали душити своїх господинь. Це був Тіньовий Пастух — істота, що збирає силу живих, перетворюючи їх на пласкі чорні плями на камінні.

Кирина згадала правило з нашого «Магічного Літопису»: «Тінь боїться тільки того світла, що йде зсередини. Не ліхтар рятує, а твоє серце, що не боїться правди».

Дівчата взялися за руки і почали згадувати найтепліші моменти свого життя. Світло їхньої любові стало таким яскравим, що тіні злякано втекли назад у коріння дерев.

Вони дійшли до центру лісу, де стояв Дім. Він був зроблений із речей, які люди викинули: старих іграшок, зламаних годинників і розбитого посуду. Всередині Дому, у скляній колбі, сиділа Яся.

Навколо неї кружляв Господар Пустоти. Він не мав форми — він був як дірка в реальності. Де він проходив, там зникали звуки, кольори і саме життя.

— Ви прийшли за своєю сестрою? — пролунало звідусіль. — Але вона вже забула ваші імена. Вона — моя остання деталь у цьому ідеальному світі нічого.

Господар почав стискати колбу. Яся плакала, але її сльози перетворювалися на дрібний сірий попіл.

Олеся вихопила з кишені маленький уламок того самого срібного дзеркала, який вона знайшла в холі готелю.

— Ми не забудемо! — крикнула вона. — Кирино, разом!

Вони почали співати пісню, яку їм співала мама в дитинстві. Це була проста колискова, але в цьому царстві пустоти вона звучала як грім. Звуки пісні почали розбивати стіни Дому. Кирина направила уламок дзеркала так, щоб він відбив світло їхніх сердець прямо в центр Господаря Пустоти.

Пролунав вибух. Світ навколо почав руйнуватися. Дзеркала тріскалися, озеро висихало, а ліс перетворювався на звичайний дим.

Дівчата розплющили очі в холі готелю. Яся сиділа на підлозі біля дзеркала, міцно тримаючи за руки Кирину та Олесю. Срібна рама дзеркала вкрилася глибокими тріщинами, а саме скло стало каламутним і непрозорим.

Батьки вийшли з номера.

— Дівчата, що ви тут робите так рано? Чому дзеркало розбите? Ви що, гралися в м’яча? — спитав тато, потираючи очі.

Кирина подивилася на сестер. На руці в Ясі залишився ледь помітний слід від срібної нитки, а в Олесі в кишені все ще лежав маленький уламок дзеркала, який тепер був теплим на дотик.

— Ми просто... дивилися в майбутнє, тату, — відповіла Кирина. — Більше не будемо.

Того ж дня вони поїхали з готелю. Але відтоді сестри знають: де б вони не були — біля озера, у лісі чи біля дзеркала — вони завжди тримаються за руки. Бо тільки разом вони — сила, яку не може поглинути жодна пустота.

Порада : Якщо ваше відображення в дзеркалі починає діяти самостійно — негайно розбийте скло. Якщо ви бачите озеро, що шепоче ваші імена — заткніть вуха. А головне — ніколи не залишайте молодших сестер наодинці в місцях, де стіни пахнуть старовиною.