Розділ 85 . Під ковдрою

Батьки купили дівчатам нову велику ковдру — білу, пухку, наче хмаринка. Вона була такою величезною, що сестри вирішили спати разом під нею. Але з першої ж ночі Ліза помітила дивну річ. Скільки б вони не грілися, посередині ліжка завжди залишалася одна пляма, холодна як лід.

— Лізо, — прошепотіла Варя серед ночі. — Мені здається, що ковдра важчає. Наче на ній хтось лежить... зверху. Але я нікого не бачу.

Ліза простягнула руку, щоб обійняти сестру, але її пальці торкнулися чогось вологого і липкого прямо під ковдрою. Це не була рука Варі. Це було щось довге, без кісток, що миттєво відсмикнулося в глибину підодіяльника.

З-під краю ліжка почала виповзати істота, яка не мала постійної форми. Вона виглядала як купа зім’ятої, брудної вати, з якої стирчали сотні дитячих пальчиків. Це був Сонний Ткач. Замість очей у нього були порожні ґудзики, а замість рота — розріз, зашитий чорними нитками.

— Мені холодно... — прошелестів Ткач. Його голос звучав прямо в подушці. — Ваше тепло таке смачне. Я заберу його собі, а вас залишу прозорими і крижаними.

Він почав натягувати ковдру на голови дівчат. Але ковдра більше не була м’якою. Вона стала важкою, як мокрий пісок. Ліза відчула, що не може дихнути — тканина липла до обличчя, висмоктуючи повітря разом із останніми залишками тепла.

Варя вже не рухалася. Її шкіра стала блідо-блакитною, а дихання — майже непомітним. Сонний Ткач обхопив її своїми ватяними відростками і почав повільно втягувати всередину матраца.

— Відпусти! — хотіла крикнути Ліза, але її голос замерз у горлі.

Ткач повернув до неї свою голову-ґудзик.

— Ти наступна. Ти станеш моєю подушкою. Я буду слухати твої сни, поки вони не стануть моїми, а ти забудеш, як тебе звати.

Ліза зрозуміла: Ткач боїться руху і справжнього, гарячого гніву. Він живиться спокоєм та темрявою підземелля.

Вона згадала правило з нашого «Магічного Літопису»: «Те, що ховається в тіні ліжка, боїться відкритого простору та електричного світла. Сонний Ткач розсипається, коли ти виносиш його на світло денне».

Ліза зробила надзусилля. Вона не стала боротися з Ткачем під ковдрою. Вона почала несамовито штовхати ногами матрац і махати руками, розриваючи важку тканину. Вона намацала на тумбочці свій мобільний телефон і ввімкнула ліхтарик на повну потужність.

— СВІТЛО! — прошепотіла вона, направляючи промінь прямо в ґудзикові очі монстра.

Ткач заверещав. Світло пропалювало його ватяне тіло, наче розпечене залізо. Ліза схопила Варю за сорочку і одним ривком стягнула її з ліжка на підлогу.

— Варя, прокидайся! Танцюй! Бігай! Не дай йому заснути! — кричала Ліза.

Дівчата почали стрибати по кімнаті, вмикаючи всі лампи, які тільки були. Вони кричали і сміялися крізь сльози. Сонний Ткач почав зменшуватися, зморщуватися, поки не перетворився на маленький сірий клубочок пилу під ліжком.

Коли сонце зійшло, дівчата винесли нову ковдру на балкон і викинули її в сміттєвий бак. Вони не стали нічого пояснювати батькам, які дивувалися, чому діти сплять на підлозі у вітальні.

Ліза подивилася на свої руки — на зап’ястях залишилися ледь помітні відбитки маленьких пальчиків, які світилися синім холодом у темряві. Тепер вона знає: ніколи не можна засинати, якщо ковдра здається занадто «затишною», а під ліжком занадто тихо.

Відтоді сестри завжди сплять із увімкненим нічником. Бо вони знають: Сонний Ткач нікуди не зник, він просто чекає, поки в домі знову стане темно і тихо.

Порада :  Якщо вночі ви відчуваєте холодну пляму в ліжку — негайно вмикайте світло. Ніколи не ховайтеся під ковдрою з головою, якщо вам страшно — саме там монстр чекає на вас найбільше. Пам’ятайте: ваш рух і ваше тепло — це отрута для тих, хто живе в тінях матраців.