Розділ 83 . Плетене крісло

Батьки купили на розпродажі старе крісло-гойдалку. Воно було сплетене з темної лози, яка здавалася гнучкою і м’якою. Крісло поставили в кутку дитячої кімнати, прямо біля ліжка Злати.

— Воно таке зручне! — казала Злата, загортаючись у плед. — Воно наче обіймає мене, коли я сідаю.

Але вночі Стефанія почула дивний звук. Скрип-скрип... рип... Це не було хитання крісла. Це був звук сухої лози, яка повільно розпліталася і знову спліталася. Коли Стефанія увімкнула ліхтарик, вона побачила, що тонкі прутики лози вже торкаються краю ковдри Злати.

З тіні крісла почала виходити постать, яка нагадувала величезного павука, але зроблена вона була з тисяч гнучких гілок верби. Це був Дядько Плетільник. Замість пальців у нього були довгі лозини, а замість очей — два порожніх вузли на дереві.

— Мені потрібен новий каркас для моєї колекції меблів, — прошелестів Пільник. Його голос був як звук сухого листя на вітрі. — Молодша сестра така тендітна... з неї вийде чудова підставка для ніг.

Він почав розмахувати своїми руками-лозинами, і крісло в кутку кімнати раптом «ожило». Гілки виросли на кілька метрів і почали обплітати ліжко Злати, створюючи навколо неї міцний дерев’яний кокон. Злата хотіла крикнути, але лоза ніжно, але міцно закрила їй рот.

Стефанія кинулася до сестри, намагаючись розірвати гілки, але лоза була міцною, як залізо. Плетільник сміявся, і з кожним його рухом кімната дедалі більше нагадувала густі хащі. Стіни вкривалися корінням, а стеля — звисаючими ліанами.

— Ти теж станеш частиною мого гарнітуру, — Плетільник направив на Стефанію довгу гостру гілку. — Ти будеш високою вішалкою для моїх вкрадених плащів.

Стефанія відчула, що її ноги прилипають до підлоги — маленькі корінці почали проростати крізь її шкарпетки в паркет. Вона зрозуміла: Плетільник живиться «нерухомістю». Чим більше ти застигаєш від страху, тим швидше стаєш деревом.

Вона згадала правило з нашого «Альманаху»: «Те, що сплетене в темряві, боїться вільного вогню та живого металу. Тільки якщо розрізати центральний вузол, чари розсиплються».

Стефанія згадала про свої манікюрні кусачки — маленькі, але дуже гострі. Вона вихопила їх і почала не просто різати лозу, а шукати «серце» крісла — те місце, де всі гілки сходилися в один вузол під сидінням.

— ТИ НЕ ЗРОБИШ З НАС МЕБЛІ! — закричала Стефанія.

Вона впала на коліна і, не звертаючи уваги на коріння, що дряпало її руки, дісталася до центру крісла. Там вона побачила пульсуючий вузол, схожий на дерев’яний кулак. Стефанія з усієї сили встромила туди гострі кусачки і почала різати.

З вузла потекла не кров, а густий, прозорий сік, що пахнув болотом. Дядько Плетільник заверещав, його тіло почало розсипатися на сухі тріски. Крісло здригнулося і миттєво висохло, ставши ламким і крихким.

Злата випала з розбитого кокона, хапаючи ротом повітря. Гілки на стінах миттєво зникли, залишивши лише глибокі подряпини на шпалерах. Дівчата не чекали ранку — вони витягли старе крісло в сад і підпалили його.

У полум’ї було чути, як лоза стогне і звивається, наче жива змія. Батьки прокинулися від світла вогню.

— Дівчата, що ви робите? Це ж було таке гарне крісло! — вигукнув тато.

Стефанія лише міцно притиснула до себе Злату.

— Воно було занадто «зручним», тату. Більше ніяких плетених речей. Краще сидіти на підлозі.

Того вечора вони довго дивилися, як догоряє останній вузол. Тепер вони знають: іноді те, що обіцяє тобі «м’який відпочинок», насправді готує для тебе вічний полон.

Порада : Якщо ви відчуваєте, що крісло чи ліжко «обіймає» вас занадто міцно — негайно вставайте. Ніколи не купуйте старі плетені меблі без перевірки на «вузли пам’яті». Плетільник завжди шукає тих, хто хоче розслабитися, щоб назавжди зробити їх частиною своєї колекції.