Розділ 81 . Гардероб порожніх суконь

Батьки залишили дівчат допомагати бабусі з прибиранням на горищі. Там, серед старих валіз, стояв величезний гардероб із червоного дерева. Коли Оксана відчинила його двері, по кімнаті розлився запах засохлих троянд і старої пудри.

​Всередині висіли розкішні сукні: оксамитові, атласні, з мереживом. Але вони не просто висіли — вони здавалися об'ємними, наче всередині них хтось був, хоча вішалки були порожніми.

​— Оксано, дивись, яка маленька сукня! — вигукнула Мар'яна, витягаючи біле плаття з синьою стрічкою. — Я хочу її приміряти!

​Мар'яна вдягла сукню. Вона підійшла ідеально, навіть занадто. Але як тільки Мар'яна застебнула останній ґудзик, її обличчя стало блідим, а очі — скляними.

​З глибини гардеробу почала виходити Пані Ткаля. Це була висока постать, повністю зроблена з клаптів старої тканини. Замість обличчя в неї був шматок гладкого шовку, на якому голками були вишиті лише губи, що постійно посміхалися.

​— Яка чудова модель... — прошелестіла Пані Ткаля. Її голос був схожий на звук ножиць, що ріжуть тканину. — Твоя сестра тепер — моя найкраща лялька. Вона віддасть мені свою шкіру, щоб я зробила нову, «живу» сукню.

​Оксана побачила, що Мар'яна не може поворухнутися. Її руки почали ставати тонкими і жорсткими, наче зроблені з крохмалю. Сукня на ній почала стискатися, висмоктуючи з дівчинки колір і тепло.

​— Відпусти її! — закричала Оксана, намагаючись розстебнути ґудзики, але вони перетворилися на справжні зуби, що кусали її за пальці.

Гардероб почав розширюватися, перетворюючись на величезну залу, де на манекенах стояли застиглі діти в розкішних вбраннях. Вони були як статуї, але їхні очі стежили за кожним рухом Оксани.

​— Тобі теж потрібна оправа, — Пані Ткаля витягла довгу золоту голку з ниткою, що світилася синім полум'ям. — Я пришию твою тінь до підлоги, і ти назавжди залишишся тут моєю помічницею.

​Оксана зрозуміла: Пані Ткаля живиться красою та формою. Вона терпіти не може того, що не має чітких країв.

Вона згадала правило з нашого «Магічного Літопису»: «Те, що зшито голками, боїться справжнього вогню та гострого заліза. Тільки якщо розірвати головний шов, чари зникнуть».

Оксана схопила старі кравецькі ножиці, що лежали на столі бабусі.

— Ти не зможеш вдягнути нас у свій страх! — крикнула вона.

​Вона не стала різати сукню на Мар'яні. Вона вдарила ножицями по самій Пані Ткалі — прямо в те місце, де в неї мали бути груди. Але замість крові звідти посипалися ґудзики та клапті старої вати.

​— ФАЛЬШ! — заверещала Ткаля.

​Оксана почала нещадно різати всі порожні сукні, що висіли навколо. Як тільки тканина рвалася, з неї виходили вкрадені тіні дітей. У залі почався хаос: нитки плуталися, манекени падали. Оксана знайшла «головний шов» — золоту нитку, що з'єднувала гардероб із підлогою — і перерізала її одним махом.

Гардероб здригнувся і миттєво зменшився до звичайних розмірів. Пані Ткаля розсипалася на купу гнилого ганчір'я. Біла сукня на Мар'яні лопнула по швах і впала додолу звичайним шматком тканини.

​Мар'яна глибоко вдихнула і кинулася до Оксани.

— Оксано, мені було так холодно... наче я була просто малюнком на папері.

​Коли дівчата зійшли вниз, бабуся саме кликала їх пити чай.

— Ну що, знайшли щось цікаве на горищі? — спитала вона.

​Оксана лише мовчки показала на свої подряпані пальці. Того ж вечора вона вмовила тата винести той гардероб на смітник. Але перед цим вона особисто переконалася, що всі полиці всередині порожні.

Порада : Ніколи не приміряйте старі речі, якщо ви не знаєте, хто їх носив до вас. А якщо ви бачите сукню, яка «стоїть» сама по собі — спаліть її негайно. Пані Ткаля завжди шукає нові форми, щоб заповнити свою порожнечу.