Розділ 79 . Ліфт у нікуди

Батьки Ніни та Улі знімали квартиру в старому шістнадцятиповерховому будинку на околиці міста. Будинок був дивним: бетонні стіни завжди були холодними, а ліфт видавав звуки, схожі на зітхання втомленого звіра.

​Одного вечора, коли дівчата поверталися з магазину, ліфт зупинився між поверхами. Світло мигнуло, і на панелі кнопок з'явилася ще одна — маленька, іржава, без цифри. Уля, не встигла Ніна її зупинити, натиснула на неї пальчиком.

​Ліфт не поїхав угору. Він почав падати. Але це не було падіння — це було відчуття, наче кабіна провалилася крізь саму реальність. Коли двері відчинилися, перед ними не було під'їзду. Там був нескінченний коридор із білої плитки, освітлений лампами, які дзижчали, як розлючені оси.

​— Ніно, дивись... — прошепотіла Уля. — Тут немає дверей. Тільки стіни.

Вони вийшли з ліфта, і двері за ними миттєво зачинилися. На стіні з'явився напис червоним маркером: «ЯКЩО ТИ ТУТ — ТИ ВЖЕ ЗАПІЗНИВСЯ».

​З глибини коридору почувся звук кроків. Але це були не людські кроки. Це був звук металевих спиць, що б’ються об плитку. З темряви вийшов Блідий Реєстратор. Це була фігура в старому сірому костюмі, але замість обличчя в нього був чистий аркуш паперу, на якому постійно з'являлися і зникали імена.

​— Ви зайшли на Поверх №0, — голос Реєстратора нагадував шелест сухого паперу. — Тут зберігаються речі, які люди загубили і про які забули. Парасольки, ключі... і діти, чиї імена батьки випадково викреслили зі своєї пам'яті на секунду.

​Він почав витягувати з кишені довгу рулетку.

— Мені потрібно виміряти ваш зріст, щоб знати, яку полицю вам виділити. Ви будете стояти між старим телевізором і зламаним велосипедом.

Ніна схопила Улю за руку. Вона помітила, що навколо них почали з'являтися стелажі. На них лежали тисячі речей, вкритих сивим пилом. Але найстрашніше було те, що серед речей сиділи діти. Вони були нерухомі, наче манекени, а їхні очі були заклеєні поштовими марками.

​— Ми не загублені! — крикнула Ніна. — За нами зараз прийдуть батьки!

​Реєстратор зупинився. На його паперовому обличчі повільно почало писатися ім'я: Н... І... Н... А...

— Батьки? Вони вже натиснули кнопку свого поверху. У їхньому світі ліфт приїхав порожнім. Вони постояли хвилину, знизали плечима і пішли додому, відчуваючи дивну полегкість, наче скинули важку ношу.

​Уля почала ставати прозорою. Її пальці почали нагадувати скло.

— Ніно, я забуваю, як виглядає наша кімната... — прошепотіла вона.

Ніна зрозуміла: Реєстратор живиться порядком і забуттям. Він працює тільки з тими речами, які мають категорію.

Вона згадала пораду з нашого «Магічного Літопису»: «Порожнеча боїться того, що неможливо класифікувати. Справжній безлад руйнує ідеальні полиці Реєстратора».

​Ніна відкрила свій рюкзак. У ній було все: крихти від печива, старі квитанції, розлитий блиск для губ і наклейки. Вона почала все це розкидати по стерильно чистому коридору. Вона почала клеїти наклейки прямо на «обличчя» Реєстратора.

​— ЦЕ НЕМАЄ КАТЕГОРІЇ! ЦЕ СМІТТЯ! — закричав Реєстратор, намагаючись стерти наклейку з паперу.

​Поки він відволікся, Ніна почала голосно розповідати Улі про те, що вони будуть робити завтра: як вони підуть у кіно, як тато приготує млинці. Вона створювала «майбутнє» там, де існувало тільки «забуте минуле».

​Стелажі почали хитатися. Лампи почали вибухати одна за одною. Реєстратор почав рватися на дрібні шматочки конфетті, бо він не міг зареєструвати те, що ще не сталося.

Двері ліфта раптом з'явилися прямо перед ними. Дівчата заскочили всередину, і Ніна почала несамовито тиснути на кнопку «16».

​Ліфт здригнувся і рвонув угору. Коли двері відчинилися, вони побачили свого тата, який стояв на майданчику і знервовано дивився на годинник.

— Де ви були? Ліфт їздив туди-сюди п'ять хвилин порожнім! Мама вже почала хвилюватися.

​Дівчата вибігли з ліфта і притиснулися до тата. Ніна поглянула на кабіну — іржава кнопка без номера зникла, наче її ніколи й не було. Але в кишені Ніни залишився клаптик паперу, на якому було написано її ім'я... перекреслене червоним маркером.

​Відтоді сестри завжди піднімаються по сходах. Навіть на шістнадцятий поверх. Бо вони знають: краще втомити ноги, ніж дати Реєстратору можливість виміряти твій зріст для нової полиці.

Порада : Якщо в ліфті ви бачите кнопку без цифри або відчуваєте, що кабіна їде занадто довго — ніколи не мовчіть. Розповідайте про свої плани на завтра, смійтеся і створюйте безлад. Порожнеча не може вхопити тих, хто наповнений майбутнім.