Розділ 74 . Озеро туманних рук

Вони вийшли на берег, коли сонце вже торкнулося верхівок сосен. Озеро було оточене високим очеретом, який стояв нерухомо, хоча в лісі гуляв вітер. Вода була такою прозорою, що здавалося, ніби її зовсім немає — видно було кожен камінець, кожну стару гілку на дні.

​— Дивись, Міло, як гарно! — сказала Зоряна. — Можна навіть побачити риб.

​Але риб не було. Замість них на дні лежали речі. Багато речей: дитячий черевик, старий іржавий велосипед, розбита лялька і... сотні білих камінців, які були занадто круглими, наче це не каміння, а чиїсь маленькі черепи.

​Міла нахилилася до самої води.

— Зоряно, дивись. Там, на глибині, хтось махає мені рукою. Він такий блідий і в нього дуже довгі пальці. Він каже, що в нього є мій загублений ведмедик.

​Раптом із центру озера почав підніматися туман. Він був не такий, як звичайний — він був густим, наче цукрова вата, і рухався дуже швидко, поглинаючи берег. У цьому тумані почали з'являтися обриси людей. Вони були напівпрозорі, зроблені з пари, і в них не було ніг — вони просто висіли над водою.

​Це були Потопельники-Шептуни. Вони не могли вийти на сушу, але туман був їхнім продовженням. Якщо туман торкався людини, Потопельники могли схопити її своїми водяними руками.

​— Міло, біжимо! — закричала Зоряна, хапаючи сестру за руку.

​Але Міла не могла зрушити з місця. Туман уже обхопив її ноги, і вона відчула неймовірний холод. З води висунулася довга, слизька рука, вкрита тиною, і міцно вхопила дівчинку за щиколотку.

​Озеро почало видавати звуки. Це не був сплеск води — це був хор голосів, які шепотіли імена дівчат.

— Зооо-ряяя-нооо... Мііі-лооо... Приєднуйтесь до нашої колекції... Тут все зберігається вічно...

​Зоряна намагалася відтягнути сестру, але туманні руки ставали дедалі міцнішими. Вони почали тягнути Мілу не вбік, а вниз, у саму прозору порожнечу озера. Вода під ногами дівчинки раптом стала рідкою, наче болото.

​— Я не відпущу її! — закричала Зоряна.

​Вона згадала старе закляття з нашого «Магічного Літопису»: «Водяні духи ненавидять те, що дає світло і жар. Справжній вогонь розсіює туманні тіні».

​У Зоряни в кишені була запальничка (вона взяла її, щоб допомогти татові з вогнищем). Вона запалила її, але маленький вогник був занадто слабким проти великого озера.

​— Міло, кричи! — скомандувала Зоряна. — Твій крик розбудить ліс!

​Міла закричала так сильно, як тільки могла. У цей момент Зоряна кинула запальничку не в туман, а в сухий очерет, що ріс біля самої води. Сухе листя миттєво спалахнуло. Велике полум'я піднялося в небо, освітлюючи озеро яскравим жовтогарячим світлом.

​Туман засичав. Потопельники-Шептуни почали танути, наче лід на сонці. Їхні прозорі руки випускали Мілу, а озеро забурлило, наче в ньому прокинувся величезний звір. Вода знову стала чорною і непроглядною, ховаючи свої страшні скарби.

​Дівчата відбігли подалі, коли очерет догорів. Вони дивилися на озеро, яке знову стало тихим і нерухомим. Більше ніяких голосів, ніяких рук. Тільки запах диму і нічна тиша.

​Коли вони повернулися до намету, батьки спали. Дівчата нічого їм не розповіли — вони просто міцно обійняли одна одну і пообіцяли, що ніколи, за жодних обставин, не підійдуть до води, яка здається «занадто прозорою».

​Порада : Якщо ви знайшли озеро, в якому на дні лежать дитячі іграшки — тікайте, не озираючись. Це озеро-колекціонер, і воно завжди шукає новий експонат. Завжди тримайте при собі джерело справжнього вогню — це єдине, що боїться туманна смерть.