Розділ 71 . Дзеркало з подвійним дном

Батьки Соні та її молодшої сестри Кіри  купили на аукціоні величезне антикварне дзеркало в позолоченій рамі. Воно було таким високим, що здавалося дверима в інший світ. Його повісили в коридорі навпроти дитячої кімнати.

​— Дивіться, яка глибина! — захоплено казав тато, поправляючи раму. — Справжнє венеційське скло. Тепер наш коридор став утричі більшим.

​Кіра першою помітила дивність. Ввечері вона зупинилася перед склом і раптом почала плакати.

— Соню, воно запізнюється. Я вже відійшла, а моя тінь у дзеркалі ще стоїть і дивиться мені в спину. І вона... вона не має рота. Тільки гладку шкіру замість нього.

​Соня підійшла до дзеркала. Відображення Кіри справді на секунду завмерло, перш ніж повторити рух дівчинки.

— Тату, Кіра боїться дзеркала. Вона каже, що її відображення живе своїм життям.

Тато лише роздратовано зітхнув, заварюючи каву:

— Соню, це просто заломлення світла через старе скло. Воно нерівне, от і здається, що є затримка. Не бреши мені про «тіні без рота». Це просто дитяча уява. Світ логічний: дзеркало — це скло і амальгама. Ідіть спати!

​Вночі Соня прокинулася від дивного звуку — наче хтось шкрябав нігтями по склу. Скрииип... скрииип... Вона вийшла в коридор і побачила Кіру. Молодша сестра стояла перед дзеркалом, притиснувши долоні до скла.

​Але з того боку, у дзеркалі, стояла інша Кіра. Вона посміхалася занадто широко, а її очі були повністю чорними. Вона почала повільно тягнути справжню Кіру всередину скла.

​— МАМО! ТАТУ! — закричала Соня. — Дзеркало забирає Кіру! Швидше, вона вже наполовину там!

​Батьки вбігли в коридор. Для них усе виглядав нормальним. Кіра просто стояла біля дзеркала і плакала.

— Сонечко, ти що, знову за своє? — мама була в розпачі. — Ти так сильно налякала сестру своїми криками, що вона аж заніміла. Дзеркало — це просто предмет! Ти збожеволіла, Соню! Ти спеціально це влаштувала, бо хочеш повернутися в старе місто. Припини брехати і лякати нас!

​Вони відвели Кіру в ліжко і зачинили двері, впевнені, що Соня просто маніпулює ними.

​Вранці Кіра перестала говорити. Вона ходила по дому, торкаючись усіх поверхонь, наче перевіряла, чи вони тверді. Вона не реагувала на своє ім'я. А коли Соня пройшла повз дзеркало, вона здригнулася: у глибині скла справжня Кіра розпачливо стукала по склу зсередини, але її не було чутно. Та істота, що ходила по дому, була лише порожньою копією.

​Соня зрозуміла: допомоги не буде, поки дорослі вірять лише в те, що можна пояснити фізикою. Вона згадала пораду з нашого «Магічного Літопису»: «Те, що живе за склом, боїться справжнього світла і того, хто не боїться розбити ідеальну картинку. Тільки визнання правди дорослим розіб'є чари».

​Соня схопила важкий молоток тата і затягла батьків у коридор.

— ТАТУ! ДИВИСЬ! — кричала вона. — Це не Кіра! Подивися на її відображення!

​Вона підштовхнула «копію» Кіри до дзеркала. І раптом... тато побачив. У дзеркалі відображення «Кіри» раптом перетворилося на високу, сіру істоту з довгими пальцями, яка тримала справжню дівчинку за шию.

— Це... це не моя донька, — прошепотів тато. — Олено, подивися на її очі! Вони не відбиваються!

​Як тільки тато визнав існування двійника, істота всередині дзеркала заверещала так гучно, що по стінах пішли тріщини.

​Соня замахнулася молотком.

— Поверни її! — крикнула вона і з усієї сили вдарила в самий центр венеційського скла.

​Дзеркало розлетілося на тисячі дрібних уламків. Зсередини вирвався холодний вітер, який пахнув озоном і старою пилюкою. Копія Кіри, що стояла поруч, миттєво розсипалася на сріблястий пісок. А з купи розбитого скла на підлозі піднялася справжня Кіра — замерзла, але жива.

​Тато впав на коліна і притиснув доньку до себе.

— Пробач мені, Соню. Пробач, Кіро. Я був занадто розумним, щоб бачити правду.

​Батьки викинули всі великі дзеркала з дому. Тепер у них тільки маленькі дзеркальця у ванній, і тато щовечора перевіряє, чи не «запізнюється» в них відображення. Вони більше не кажуть «тобі здалося», бо знають: іноді те, що ми бачимо в дзеркалі, — це не ми, а хтось, хто дуже хоче зайняти наше місце.

​Тепер дівчата знають: вони в безпеці, поки в їхньому домі вірять не тільки в логіку, а й одне одному.

​Порада : Ніколи не ставте дзеркало навпроти входу в спальню. Це створює коридор для тих, хто не має тіла. А батькам порада: якщо ваша дитина боїться власного відображення — розбийте це скло. Краще купити нове дзеркало, ніж назавжди втратити дитину в срібних лабіринтах задзеркалля