Розділ 63 . Пральна Машина

​Все почалося, коли тато купив надсучасну пральну машину з функцією «Інтелектуального очищення». Вона була ідеально білою і працювала майже безшумно.

— Дивіться, дівчата, — казав він, — тепер жодної плямки. Порядок у домі — порядок у житті.

​Але Марійка тремтіла:

— Варе, вона не просто пере речі. Вона забирає малюнки з моїх шкарпеток. І вона каже, що мої сни про динозаврів — це «бруд», який треба виполоскати.

​Варвара спочатку лише сміялася, але потім помітила: після кожного прання Марійка ставала дедалі тихішою. Її улюблена футболка з яскравим котом стала просто білою ганчіркою. А сама Марійка забула, як звати її улюбленого іграшкового вовка.

​— Мамо, тату! — закричала Варвара, коли побачила, як Марійка годинами дивиться в одну точку. — Ця машина забирає в неї пам’ять! Подивіться на її одяг — він втратив колір, як і її очі!

​Тато лише роздратовано глянув на доньку:

— Варе, це просто якісний порошок і сучасні технології. Одяг має бути чистим. А Марійка просто нарешті стала спокійною дитиною, а не тим розхристаним дівчиськом, яким була раніше. Не бреши нам про «машини-монстри», це просто твоя лінь допомагати з прибиранням!

​Мама додала:

— Світ логічний. Машина пере одяг. Вона не може торкатися душі. Припини ці казки, або ми віддамо тебе в школу-інтернат з дуже суворим режимом!

​Вночі Варвару розбудив дивний звук. Хлюп... хлюп... хлюп... З-під дверей ванної виповзала густа біла піна. Вона пахла штучною свіжістю, від якої паморочилося в голові. Піна рухалася цілеспрямовано — до кімнати Марійки.

​Варвара забігла всередину і побачила Жах. Біла маса вже обгорнула ноги сестри. Вона не просто торкалася її — вона «витягувала» з Марійки кольори. Колір її волосся тьмянів, рум’янець на щоках зникав.

​— МАМО! ТАТУ! — закричала Варвара, намагаючись відтягнути сестру. — Дивіться! Піна її їсть! Вона стає прозорою!

​Батьки вбігли в кімнату. Для них усе виглядало інакше.

— Що ти робиш?! — крикнув тато. — Ти розлила мийний засіб по всій підлозі! А Марійка просто спить. Ти збожеволіла, Варе! Ти спеціально це влаштувала, щоб ми викинули нову техніку!

​Вони не бачили, як «Вибілювач» у формі білих рук уже тягнувся до горла Марійки. Для них це були лише мильні бульбашки.

​Варвара зрозуміла: допомоги не буде, поки в домі панує ця стерильна невіра. Вона згадала пораду з нашого «Альманаху»: «Те, що хоче бути ідеально чистим, боїться справжньої, живої природи. Тільки те, що неможливо "відіпрати", може зупинити Вибілювача».

​Варвара побігла в сад. Вона почала рити землю руками, вигрібаючи чорний, вологий ґрунт. Вона набрала повні кишені землі та старої іржавої води з діжки.

​Повернувшись у кімнату, вона почала кидати бруд прямо в білу піну.

— Я ВІРЮ ТОБІ, МАРІЙКО! ТИ НЕ ПОВИННА БУТИ ІДЕАЛЬНОЮ! — кричала Варвара.

​Вона вимазала обличчя сестри землею, малюючи на її щоках бойовий розмальов. Піна почала шипіти і відступати. Кожен грам чорної землі був для неї як отрута, бо земля — це життя, а Вибілювач — це порожнеча.

​Батьки стояли в заціпенінні. І раптом... тато побачив це. Він побачив, як під шаром піни, там, де Варвара кинула бруд, проступила чорна лапа монстра.

— Це... це не мило, — прошепотів він. — Олено, подивися! Вона має пальці!

​Як тільки тато визнав існування монстра, Вибілювач втратив свою «невидимість». Його ідеально біла форма почала вкриватися брудними плямами і гнити прямо на очах.

​Тато схопив важку швабру і почав виштовхувати гнилу масу назад у ванну, до труб. Мама вхопила Марійку і притиснула до себе, не зважаючи на те, що дівчинка була вся в болоті.

— Пробач нам, Марійко! Ми так хотіли, щоб усе було красиво, що забули про справжнє.

​З того дня пральну машину викинули на звалище. Тепер у їхньому домі не страшно розлити сік на килим або прийти з вулиці в брудних кросівках. Бо батьки тепер знають: справжнє життя має плями. А ідеальна чистота буває тільки там, де немає душі.

​Тепер у кімнаті дівчат стоїть великий акваріум із справжніми равликами та мохом. Бо там, де є життя, Вибілювач ніколи не зможе оселитися.

​Порада : Якщо ваша нова річ здається «занадто ідеальною» і вимагає від вас бути такими ж — навмисно залиште на ній маленький слід. Плямка кави або подряпина — це ваш підпис у світі живих. А батькам порада: дитина, яка прийшла додому замурзана, але щаслива — набагато здоровша за ту, що сидить у білій кімнаті з порожніми очима.