Розділ 55 . Чорна Клавіша

Лєна грала складний етюд. Її пальці літали по клавішах, але коли вона наблизилася до низьких нот, вона зупинилася. Остання чорна клавіша... вона здавалася їй не такою, як інші. Вона була матовою, наче вкрита сажею, і від неї йшов холод.

​— Лєно, чому ти зупинилася? — суворо запитала Валентина Петрівна, не відриваючись від в’язання. — Там має бути сі-бемоль. Грай!

​— Валентино Петрівно, я боюся. Там... там під клавішею щось ворушиться. Коли я на неї дивлюся, мені здається, що звідти вилазять чорні нитки і намагаються схопити мої пальці.

​Вчителька нарешті підняла очі:

— Лєно, ну що за дитячий садок? Це старовинний рояль. Механізм іноді скрипить, фетр зносився. Це просто технічний розлад. Не бреши мені, ти просто не вивчила етюд і шукаєш виправдання. Швидко натискай ноту, бо поставлю двійку в щоденник!

​Лєна, тремтячи, заплющила очі й натиснула на чорну клавішу. Звук був глухим, наче хтось ударив по вогкій землі. Лєна скрикнула і відсмикнула руку — на кінчику її пальця залишилася тонка чорна подряпина, яка миттєво зникла.

​Ввечері, коли актова зала вже спорожніла, Валентина Петрівна залишилася, щоб підготувати ноти до концерту. Раптом вона почула звуки піаніно. Хтось грав той самий етюд, який вчила Лєна. Але грав його бездоганно, з неймовірною швидкістю та пристрастю, якої ніколи не було у дівчинки.

​Валентина Петрівна підійшла до рояля. За ним нікого не було. Кришка була закрита. Але клавіші... вони самі собою опускалися, відтворюючи мелодію. Особливо часто і сильно опускалася та сама чорна клавіша контроктави.

​— Що за чортівня? — прошепотіла вчителька, торкаючись клавіш. Вони були крижаними. Мелодія різко обірвалася на найнижчій ноті.

​Раптом кришка рояля з гуркотом відчинилася. Зсередини, з-під струн і молоточків, почали виповзати Пальці-Тіні. Вони були нереально довгими, кістлявими і перепліталися, наче змії. Вони схопили руки Валентини Петрівни і притиснули їх до клавіатури.

​— Ти казала, що це розлад інструмента... — пролунав голос із резонансного отвору рояля. Голос нагадував звук розірваної струни. — Тепер ти сама станеш частиною цього механізму. Твоя невіра — це наша сила. Ми заберемо твій ритм, твій слух, твою любов до музики.

​Пальці-Тіні почали «втискати» вчительку в рояль. Її пальці почали видовжуватися, шкіра ставала чорною, і вона відчула, як її власне тіло перетворюється на дерево та метал.

​У цей момент двері актової зали розчинилися. Це була Лєна — вона забула свій щоденник і повернулася за ним. Побачивши жах біля рояля, вона не втекла. Лєна підбігла до інструмента і, не боячись, щосили вдарила по тій самій чорній клавіші контроктави.

​Але цього разу вона не просто вдарила. Вона вклала у цей звук увесь свій страх, усю свою злість на вчительку, яка не вірила, і всю свою любов до справжньої музики. Звук був таким потужним і чистим, що Пальці-Тіні здригнулися. Від цього резонансу вони почали тріскатися і розсипатися на попіл.

​Валентина Петрівна впала на підлогу. Її руки були блідими, але знову людськими.

— Я... я бачила їх, Лєно, — тихо сказала вона, важко дихаючи. — Пробач мені. Я помилилася. Музика — це не тільки математика.

​З того дня в актовій залі Валентина Петрівна більше ніколи не сварить дітей за «вигадки». Вона уважно слухає, якщо учень каже, що клавіша холодна або що інструмент шепоче. А ту чорну клавішу контроктави вони заклеїли білим скотчем і більше ніколи на неї не натискають. Бо вчителька тепер знає: іноді темрява ховається навіть у найкрасивішій мелодії, і якщо ти не віриш у неї, вона обов’язково знайде спосіб дограти твою пісню до кінця.

​

​Порада : Якщо ви відчуваєте, що від клавіші йде холод, або бачите, що вона матова, коли всі інші блищать — ніколи не натискайте на неї. Це знак, що Пальці-Тіні чекають на вашу помилку. А якщо вчителька не вірить — просто зіграйте етюд без тієї ноти. Краще отримати двійку, ніж стати частиною механізму старого рояля.

Мої дорогі читачі! 

Завжди вірте дітям , даже якщо це здається вигадкою , казками  діти бачать більше чим дорослі , мені 12 і ввечері мені здається що в кутку хтось є , мама не вірить, але мені здається що це тато який помер 6 років тому з цією думкою я і засинаю .