Розділ 49 . Ціна Невіри

​— Софійко, досить! — вигукнув Олег, закриваючи двері дитячої на замок. — Мені набридли твої казки про Тінь. Ти вже велика дівчинка. Менше дивися ті свої мультики про монстрів! Не бреши мені, що ти щось чуєш. Це просто старі труби.

​— Але тату, воно вже тут! Воно під ліжком! — плакала Софійка.

​— Спати! — відрізав тато і пішов у вітальню пити чай.

​Марина лише зітхнула:

— Олегу, може, вона справді щось бачить?

— Дурниці, Марино. Просто дитячі фантазії. Завтра купимо їй нову книгу, не таку страшну, і все пройде.

​Вночі Олег прокинувся від дивного звуку . Це не був шурхіт труб. Це був звук... розривання паперу. Він пішов у вітальню і побачив, що всі книги Софійки розірвані на дрібні шматочки. На підлозі лежав малюнок, який Софійка малювала ввечері. На ньому тато і мама були намальовані без ротів.

​— Софійко, це вже занадто! — почав був Олег, але раптом побачив, що двері в дитячу... зникли. На їхньому місці була лише гладка, холодна стіна.

​З-за стіни почувся голос Софійки, але він був дуже тихим, наче вона була за тисячу кілометрів:

— Тату... ти казав, що це казки... тепер казка забрала мене до себе. Тут немає дверей, тату. Тут тільки папір і чорнило.

​Олег і Марина почали бити по стіні, кричати, кликати на допомогу. Але стіна була міцною, як скеля.

​Раптом з тіні в кутку вітальні почала виходити Тінь-Без-Обличчя. Вона тримала в руках чорний маркер, яким Софійка малювала ввечері. Істота почала повільно «зафарбовувати» меблі, вікна, двері квартири. Там, де вона проводила маркером, реальність ставала плоскою і чорною.

​— Ти казав «не бреши», — прошепотіла Тінь голосом Олега. — Тепер я зроблю так, щоб ти ніколи не міг збрехати, бо ти ніколи більше не зможеш заговорити.

​Марина впала на коліна:

— Ми віримо! Софійко, ми віримо тобі! Пробач нам!

​Від цього крику щирої віри Тінь здригнулася. Чорне чорнило почало розтікатися, як вода.

​Олег схопив молоток і з усієї сили вдарив по стіні, де раніше були двері. Цього разу цегла піддалася. Він пробив діру і побачив Софійку, яка сиділа на підлозі і тримала в руках свій останній цілий малюнок — малюнок, де тато і мама тримають її за руки.

​Вони витягли її з кімнати. Тінь-Без-Обличчя зникла, залишивши по собі лише запах озону і мокрого паперу.

​Тепер Олег і Марина ніколи не кажуть «не бреши», коли справа стосується дитячих страхів. Вони знають: якщо дитина бачить монстра — значить він є. І краще повірити в «казку» зараз, ніж стати частиною її страшного фіналу пізніше.

​На місці дверей у дитячу залишився ледь помітний шрам на шпалерах, який нагадує їм про ціну невіри.

​

​Порада : Якщо ваша дитина каже, що бачить щось — повірте їй одразу. Навіть якщо це здається вам абсурдом. Ваша віра — це найпотужніший оберіг. Монстри «живляться» самотністю дитини, коли вона залишається один на один зі своїм жахом. Якщо ви поруч і ви вірите — монстр втрачає 90% своєї сили.

​Монстрів не існує... але чому тоді іноді, коли батьки нарешті погоджуються зазирнути під ліжко, вони знаходять там не пил, а маленьку дитячу іграшку, якої в їхньому домі ніколи не було? 🧸🖤