Розділ 48 . Дитячий Садок у Підвалі

Усе почалося з того, що Славко почав скаржитися на «дядю з нитками», який приходить до нього вночі і просить «позичити сміх».

​— Андрію, ну що за вигадки? — зітхала Марина. — Ти занадто багато дозволяєш йому дивитися мультики.

​Андрій, як людина технічна, вирішив довести сину, що в кімнаті нікого немає. Він встановив камеру нічного бачення прямо над ліжком Славка. Перші дві ночі все було тихо. Але на третю ніч Андрій, переглядаючи запис, побачив дивну річ.

​О другій годині ночі ковдра на ліжку Славка почала повільно сповзати на підлогу. Хлопчик сидів у ліжку, заціпенілий від жаху, і дивився в куток. На записі в тому кутку не було нікого, але тінь на стіні була. Величезна, багаторука тінь, яка повільно простягала свої «пальці» до горла дитини.

​— Глюк матриці, — прошепотів Андрій, хоча його руки затремтіли.

​Наступного дня Славко став зовсім тихим. Його очі стали блідими, а шкіра — сірою. Він просто сидів і дивився в одну точку.

​— Він просто захворів, — наполягала Марина, викликаючи лікаря.

​Але Андрій уже не вірив у хвороби. Він пішов у підвал — єдине місце, куди Славко панічно боявся заходити. Там, у найтемнішому кутку, за старими ящиками, Андрій знайшов... іграшки. Але це були не іграшки Славка. Це були старі, брудні ляльки та машинки, які виглядали так, ніби вони пролежали в землі сто років.

​Раптом світло в підвалі згасло. Андрій почув звук, від якого волосся стало дибки — звук розривання ниток.

​— Тату... ти прийшов погратися? — пролунав голос Славка з темряви. Але Славко був нагорі з мамою.

​Андрій увімкнув ліхтарик на телефоні. Перед ним стояв Мих. Він був високим, худим, обтягнутим блідою шкірою. Його рот був розірваний, нитки звисали донизу, а зсередини виривався холодний, мертвий сміх... сміх Славка.

​— Він дав мені все, — просичав Мих. — Тепер він порожній. Тепер він мій.

​Андрій згадав головне правило з нашого Альманаху: «Монстр, що краде емоції, боїться справжнього болю і гніву того, хто готовий померти за іншого».

​Андрій не став тікати. Він схопив стару залізну лопату і, закричавши так, що стіни завібрували, кинувся на істоту. Він бив не по тілу, а по тіні на стіні. З кожним ударом Мих ставав слабшим, його сміх перетворювався на хрип.

​— ГЕТЬ З МОГО ДОМУ! — волав батько.

​Істота розсипалася на тисячі чорних ниток, які згоріли в промені ліхтарика, залишаючи по собі лише запах паленої вовни.

​Андрій вибіг нагору. Славко вже спав, і його щоки знову стали рожевими. Марина сиділа поруч і плакала.

— Я бачила його, Андрію... він просто пролетів повз мене в коридорі... Я не вірила, поки він не торкнувся моєї руки.

​З того часу Андрій і Марина ніколи не кажуть сину, що його страхи — це «просто фантазія». Вони знають: якщо дитина боїться кутка, значить у тому кутку хтось є.

​Тепер у їхньому домі завжди горить нічник, а в підвал замурували вхід. Але Андрій знає: Мих не один. Їх ціла армія, і вони чекають на батьків, які «занадто розумні», щоб вірити в монстрів.

​Порада : Якщо ваша дитина раптом стала тихою і перетала гратися улюбленими іграшками — перевірте її тінь. Якщо тінь дитини рухається не так, як вона сама — значить хтось інший вже почав її «позичати». Найкращий захист — гучний, щирий батьківський гнів. Монстри емоцій не витримують справжнього захисного гніву.