Розділ 46 . За склом

Усе почалося з того, що Аня перестала заходити у вітальню після заходу сонця. А маленька Настя почала малювати дивні портрети: на них у тата було три ока, а у мами — замість рота чорна діра.

​— Тату, там у дзеркалі живе «Інший Тато», — прошепотіла Настя, ховаючись за диван. — Він каже, що скоро вийде до нас на вечерю.

​Сергій лише сміявся.

— Дівчата, це просто гра світла. Дзеркало старе, амальгама трохи стерлася, от вам і ввижається казна-що.

​Він навіть навмисно підходив до дзеркала, корчив гримаси і показував дівчатам, що всередині — лише він. Але він не помічав, що коли він відвертався, його відображення в склі залишалося стояти нерухомо ще пів секунди, перш ніж зникнути.

​Одного вечора Сергій залишився вдома сам з дітьми. Дружина затрималася на роботі. Він уклав дівчат спати, але вони тремтіли і благали: «Тату, завісь дзеркало рушником! Будь ласка!».

​— Досить цих дурниць, — суворо сказав Сергій і вимкнув світло.

​Він сів у крісло навпроти того самого дзеркала з ноутбуком. У кімнаті панувала тиша, тільки цокав годинник. Раптом Сергій відчув дивний запах — запах озону і мокрого каменю. Він підняв очі на дзеркало.

​У тьмяному світлі екрана він побачив себе. Але «той Сергій» у дзеркалі не працював за ноутбуком. Він сидів, склавши руки на колінах, і пильно дивився прямо на справжнього Сергія. Його очі були занадто великими, а пальці на руках повільно подовжувалися, стаючи схожими на скляні ножі.

​Сергій хотів підвестися, але його тіло стало важким, як ртуть. У цей момент з дитячої вибігла Аня з криком: «Тату, він іде!».

​Вона забігла у вітальню і побачила те, що Сергій відмовлявся визнавати. Скляна рука «Іншого Тата» почала повільно виходити за межі рами. Скло не розбилося — воно стало м’яким, як холодець.

​— Тепер ми поміняємося місцями, — пролунав голос із дзеркала. Це був голос Сергія, але він звучав так, ніби його прокрутили задом наперед. — Ти станеш моїм відображенням. Ти будеш дивитися, як я обіймаю твоїх доньок. Ти будеш мовчати вічно.

​Тінь Амальгами вже майже витягла свою голову в наш світ. На її обличчі не було шкіри — лише блискуча дзеркальна поверхня, в якій Сергій бачив свій власний переляк.

​Сергій зрозумів: істота сильна лише тоді, коли він сприймає її як реальну загрозу. Він згадав правило з нашого Альманаху: «Тінь у склі — це лише заломлення твоєї власної волі. Якщо ти відмовишся бути частиною її гри, вона розсиплеться на фотони».

​Він схопив дівчат за руки і, не дивлячись у дзеркало, закричав:

— ТЕБЕ НЕ ІСНУЄ! ТИ — ЛИШЕ ПІСОК І ВІДБЛИСК!

​Він накинув на дзеркало щільну чорну скатертину, яку схопив зі столу. Пролунав страшний звук — ніби тисячі склянок розбилися одночасно. Дзеркало за тканиною завібрувало і затихло.

​Зранку Сергій зняв скатертину. Дзеркало було абсолютно чистим. Навіть старі плями на амальгамі зникли. Але коли він глянув на свої руки, він побачив, що на кінчиках пальців залишилися дрібні сріблясті лусочки, які не відмивалися нічим.

​Тепер у цьому домі всі дзеркала на ніч завішують тканиною. Сергій більше не сміється над малюнками доньок. Він знає: діти бачать світ без фільтрів дорослої логіки. І якщо вони кажуть, що в дзеркалі хтось є — краще просто розвернути це дзеркало до стіни.

​Порада :  Ніколи не ставте ліжко так, щоб ви бачили своє відображення, коли прокидаєтеся. Вночі межа між світами стає тонкою, і ваше відображення може вирішити, що воно хоче бути оригіналом. Якщо ви помітили, що ваше відображення моргнуло пізніше за вас — негайно розбийте це дзеркало і закопайте осколки в землю.