Розділ 44 . Нічна Гостя

Усе почалося з того, що Олена почала чути третій набір кроків у коридорі. Вона знала, як ходять її доньки: старша ступає впевнено і важко, молодша — дріботить, наче пташка. Але ці кроки були іншими — легкими, крихкими, ніби хтось ішов босоніж по тонкому льоду.

​— Дівчата, ви знову не спите? — гукнула Олена з кухні.

​У відповідь — тиша. Коли вона зайшла до дитячої, обидві доньки міцно спали. Але на ковдрі молодшої Олена помітила дивну річ: маленьку, прозору лусочку, схожу на шматочок тонкого скла. Коли Олена торкнулася її, лусочка не розтанула, а пропекла шкіру холодом.

​Наступної ночі Олена не лягла спати. Вона сіла в крісло в коридорі, залишивши двері в дитячу прочиненими. О другій годині ночі повітря в хаті стало густим і солодким.

​З кутка, де завжди була найтемніша тінь, повільно випливла Постать. Вона була високою, її сукня виблискувала, як застигла вода, а пальці були довгими і прозорими. Скляна Нянька підійшла до ліжка молодшої доньки і почала схилятися над нею.

​Олена хотіла закричати, але голос зник. Вона бачила, як Нянька простягає скляну руку, щоб торкнутися щоки дитини. Там, де вона торкалася, шкіра дівчинки ставала блідою, майже прозорою. Нянька не хотіла вбивати — вона хотіла «законсервувати» красу і дитинство, перетворивши живу дівчинку на крихку статуетку, яка ніколи не подорослішає і не піде з дому.

​Олена зрозуміла: ця істота живиться її власним страхом за майбутнє дітей. Нянька була втіленням бажання «зупинити час».

​Вона згадала правило з нашого Альманаху: «Монстри, що приходять на запах турботи, бояться шуму життя. Вони не витримують тепла справжньої крові та звуку розбитого порядку».

​Олена різко підвелася. Вона не стала шепотіти. Вона схопила металеву тацю з комода і з усієї сили вдарила нею об підлогу. Гуркіт розірвав нічну тишу.

​— МОЇ ДІТИ МАЮТЬ РОСТИ! — закричала Олена. — Їм не потрібна твоя вічність! Іди геть у свою порожнечу!

​Скляна Нянька здригнулася. Від звуку металу і гарячого гніву матері її тіло почало вкриватися тріщинами. Вона зазвеніла, як тисяча розбитих люстр, і розсипалася на дрібний скляний пил, який миттєво зник у щілинах паркету.

​Дівчата прокинулися від шуму, але нічого не побачили. Мама просто обійняла їх і сказала, що їй наснився страшний сон.

​Але з того часу Олена більше не намагається бути «ідеальною» мамою, яка все контролює. Вона знає: дітям треба дозволяти падати, бігати і змінюватися. Бо там, де час зупиняється, з'являється Скляна Нянька.

​Тільки іноді, під час прибирання, Олена знаходить під ліжками маленькі скляні лусочки. Вона не викидає їх — вона виносить їх на сонце, де вони розчиняються в справжньому світлі.

​Порада : Якщо ви мама і помітили, що ваші діти стали занадто тихими або їхня шкіра стала незвично блідою — створіть у домі здоровий шум. Увімкніть музику, спечіть щось ароматне, засмійтеся на повен голос. Скляні істоти ненавидять вібрації життя та запахи справжньої кухні.