Розділ 42 . Обіцянка на Крові

Усе почалося влітку, перед випускним класом. Дівчата сиділи на березі річки, і Катя, дивлячись на захід сонця, тихо сказала:

— Лесю, пообіцяй, що ми ніколи не розлучимося. Що ми завжди будемо разом, що б не сталося.

​Леся, сміючись, відповіла:

— Звичайно, Катю! Ми ж найкращі подруги!

​— Ні, пообіцяй по-справжньому. На крові.

​Катя дістала маленьку шпильку. Вона швидко вколола свій палець, а потім — палець Лесі. Дівчата притиснули поранені пальці один до одного. Леся відчула дивний, пекучий біль, який миттєво пройшов. Вона не надала цьому значення.

​Восени Леся знайшла нову компанію, почала зустрічатися з хлопцем і майже перестала спілкуватися з Катею. Катя не ображалася, вона просто... спостерігала.

​Зимою Леся почала помічати дивні речі. Коли вона дивилася в дзеркало, щоб поправити макіяж, їй здавалося, що позаду неї стоїть Катя. Але коли вона оберталася — там нікого не було.

​Вона чула шепіт Каті у натовпі, відчувала запах її парфумів у порожній кімнаті. На фотографіях, де Леся була з новими друзями, в кадрі завжди з'являлася дивна, розмита пляма, схожа на людський силует.

​— Це просто втома, — заспокоювала себе Леся.

​Але одного вечора, коли вона була вдома одна, пролунав дзвінок. Дзинь-дзинь. На порозі стояла Катя. Вона була блідою, її очі були нерухомими, а на пальці, де була обіцянка на крові, виднілася глибока, чорна рана.

​— Ти обіцяла, Лесю, — прошепотіла Катя, і її голос розпався на тисячі звуків, схожих на шелест сухого листя. — Ти обіцяла, що ми завжди будемо разом. Я прийшла, щоб виконати твою обіцянку.

​Леся спробувала зачинити двері, але Катя просто пройшла крізь них. Вона не була привидом. Вона була Віддзеркаленням Лесі, створеним з її власної обіцянки.

​Катя підійшла ближче. Леся відчула, що не може поворухнутися. Її тіло налилося важкістю, а думки плуталися. На її власному пальці знову спалахнув пекучий біль.

​— Тепер я буду твоєю тінню, Лесю, — сміявся монстр. — Я буду говорити твоїм голосом, я буду жити твоїм життям. А ти... ти станеш лише моїм відображенням у розбитому склі.

​Леся бачила в дзеркалі, як Катя починає «надягати» на себе її обличчя, її одяг, її посмішку. Сама ж Леся ставала сірою, розмитою, втрачаючи контури. Вона ставала Катею.

​Леся зрозуміла: Катя живиться її почуттям провини та страхом бути самотньою. Вона — це тінь, яку Леся сама створила своєю байдужістю.

​Вона згадала головне правило захисту з нашого Альманаху: «Справжня обіцянка боїться не порушення, а правди. Визнай, що ти помилилася, і зв'язок розірветься».

​Леся, зібравши останні сили, не стала благати. Вона подивилася в очі істоти, яка була її копією.

​— Я помилилася, — твердо сказала Леся. — Я не хотіла бути з тобою завжди. Я просто хотіла бути доброю. Це була не обіцянка, це був мій страх. Я не люблю тебе, Катю.

​Пролунав звук, схожий на розрив велетенського полотна. Катя заверещала, коли її тіло почало перетворюватися на попіл. Вона розпалася на тисячі дрібних пилинок, які закрутилися у вихорі та зникли.

​Леся прокинулася на підлозі своєї кімнати. На її пальці залишився лише маленький, ледь помітний шрам.

​Тепер Леся ніколи не дає обіцянок на крові. Вона більше не боїться бути самотньою. Але іноді, коли вона дивиться в дзеркало, їй здається, що на її обличчі на секунду з’являється вираз... вираз Каті.

​Порада :  Будьте обережні з обіцянками, які ви даєте «назавжди» або «що б не сталося». Слова мають велику силу, і іноді вони можуть зв'язати вас з тими, з ким ви зовсім не хочете бути разом. Якщо ви дали таку обіцянку і відчуваєте, що вона стала тягарем — просто скажіть правду. Правда — це найкращий захист.