Розділ 40 . Радіо "Порожнеча"

Марк купив на розпродажі старий дерев’яний приймач. Він виглядав як антикваріат, але коли Марк увімкнув його, замість музики чи новин почувся дивний гул. Він почав повільно крутити ручку налаштування.

​Ш-ш-ш... кх-х... — і раптом чистий, крижаний голос вимовив:

— Марку, ти запізнився. Сьогодні о 21:15 ти впустиш чашку. О 21:20 ти почуєш кроки на кухні. О 21:30... ти перестанеш бути собою.

​Марк засміявся — мабуть, хтось із друзів вирішив його розіграти через радіопіратську станцію. Але о 21:15 його улюблена чашка з чаєм сама собою вислизнула з рук і розлетілася на друзки.

​Серце Марка заколотилося. Він підбіг до радіо, щоб вимкнути його, але ручка не поверталася. Приймач працював навіть без шнура в розетці.

​— О 21:20... — знову пролунав голос.

​Рівно в цей момент з боку порожньої кухні почувся важкий, впевнений тупіт. Хтось у великих чоботях повільно йшов коридором. Марк схопився за ніж, але коли він вибіг у коридор — там нікого не було. Тільки на підлозі залишилися вологі сліди, які випаровувалися прямо на очах.

​— Частота "Порожнеча" не помиляється, — прошепотіло радіо. — Ми вже записали твій фінал, Марку. Твій голос тепер належить нам. Ми додамо його до нашого хору тисяч інших, хто знайшов нашу хвилю.

​Марк відчув, що не може вимовити ні слова. Його горло ніби заповнилося сухим піском. Світ навколо став втрачати кольори, перетворюючись на сірі перешкоди, як на старому телевізорі.

​Марк зрозумів: Голос Міжхвилля живиться передбачуваністю. Він знає майбутнє, бо сам його створює через звук.

​Він згадав правило з Альманаху: «Звук, який хоче тебе вбити, боїться тиші або хаосу, який він не встиг записати».

​Замість того, щоб чекати 21:30, Марк зробив те, чого радіо не передбачило. Він схопив молоток і почав бити не по радіо, а по стінах, створюючи власний, шалений ритм. Він почав танцювати, стрибати, перевертати меблі — він робив усе, щоб його наступна секунда була неможливою для прогнозу.

​Радіо почало захлинатися. Голос став спотворюватися, перетворюючись на незрозумілий скрегіт.

— Це... не за... планом... — прохрипіло Міжхвилля.

​Марк схопив ковдру і щільно обгорнув нею приймач, намагаючись заглушити останній звук. В ту ж мить пролунав короткий вибух всередині дерев’яного корпусу, і в кімнаті нарешті настала тиша.

​Марк виніс радіо на смітник, але з того дня він ніколи не слухає музику в тиші. Він завжди тримає увімкненим телевізор або розмовляє сам із собою. Бо іноді, коли в місті вимикають світло, він чує, як десь глибоко в його власних вухах починається тихий звук: Ш-ш-ш... кх-х... Частота "Порожнеча" все ще шукає нових слухачів. І вона дуже не любить, коли хтось вимикає її посеред ефіру.

​

​Порада №39: Якщо ви знайшли стару техніку, яка працює без батарейок чи мережі — не слухайте, що вона каже. Це "голоси з-за плівки", які шукають шлях у наш світ через електричні сигнали. Найкращий захист — повна тиша або власний, гучний сміх.