Розділ 30 . Плейлист для Останньої Прогулянки

Усе почалося з дивного збою в музичному додатку Кіри. Серед її улюблених пісень з’явився трек без назви та імені виконавця. Його тривалість була позначена як «∞». Кіра натиснула «Play», але спочатку почула лише тихий гул, схожий на звук вітру в порожній печері.

​Поступово до гулу додався ритм. Ту-дум... Ту-дум... Він був таким глибоким, що Кіра відчувала його не вухами, а грудною кліткою. Музика була неймовірно гіпнотичною. Дівчина пішла гуляти в парк, і світ навколо почав змінюватися в такт цьому ритму.

​Коли барабани ставали гучнішими — листя на деревах ставало чорним. Коли мелодія затихала — перехожі навколо завмирали, як манекени. Кіра хотіла зняти навушники, щоб перевірити, чи все гаразд, але її руки не слухалися. Вони ніби приросли до голови.

​— Тобі подобається цей біт, Кіро? — прошепотів голос прямо всередині її лівого вуха. — Це ритм твого страху. Ми записали його спеціально для тебе.

​Кіра з жахом зрозуміла, що її власне серце більше не б’ється самостійно. Воно підкорялося музиці в навушниках. Якщо трек прискорювався — її пульс ставав шаленим, якщо сповільнювався — вона ледь могла дихати.

​Тінь Басу почала проявлятися навколо неї. Це була висока, вібруюча постать, що складалася з чорних звукових хвиль. Вона йшла за Кірою, і з кожним кроком дівчина відчувала, як її справжні думки замінюються набором випадкових нот.

​— Коли мелодія закінчиться, — вібрувала Тінь, — твоє серце зупиниться разом із нею. А я заберу твоє тіло, щоб танцювати в ньому на вулицях міста. Ніхто не помітить різниці, поки на тобі будуть навушники.

​Кіра бачила в дзеркальних вітринах магазинів, що її очі стали абсолютно чорними, як дві маленькі колонки. Вона вже не йшла, вона «прокручувалася», як стара плівка.

​Кіра зрозуміла: щоб вижити, їй потрібна тиша. Але в місті її не було — шум машин, голоси людей, вітер... усе це підтримувало магію Тіні Басу.

​Вона згадала пораду з нашого Альманаху: «Звук боїться не тиші, а протифази. Створи свій власний звук, який не підкоряється ритму».

​Замість того, щоб намагатися зняти навушники, Кіра почала... співати. Але вона співала не пісню. Вона почала вигукувати випадкові звуки, сміятися, плескати в долоні в зовсім іншому темпі, який ламав структуру треку «∞».

​Тінь Басу затремтіла. Її хвилі почали викривлятися. Ритм у навушниках збився, з’явився жахливий скрегіт.

​— Перестань! Ти руйнуєш гармонію! — кричала Істота.

​Кіра вибігла до фонтану в центрі парку і з усієї сили стрибнула у воду разом із телефоном та навушниками. Вода — найкращий ворог електрики та повітряних вібрацій.

​Пролунав короткий звук електричного розряду. В навушниках нарешті стало тихо. По-справжньому тихо.

​Кіра вибралася з води. Тінь Басу зникла, залишивши по собі лише легке тремтіння в повітрі. Телефон був безнадійно зіпсований, але дівчина ніколи не почувалася такою щасливою. Вона вперше за довгий час почула справжній спів птахів і шелест справжнього листя.

​Тепер Кіра рідко слухає музику в навушниках на вулиці. Вона каже, що світ має свій власний плейлист, і він набагато безпечніший.

​Але іноді, коли вона засинає в повній тиші, вона чує десь далеко глибоко в стінах будинку: Ту-дум... Ту-дум... Тінь Басу все ще шукає новий пристрій з хорошими басами.

​

​Дорогі мої меломанки!

​Моя вам порада: не робіть музику занадто гучною. Коли ви не чуєте світу навколо, ви стаєте легкою здобиччю для тих, хто подорожує по звукових хвилях. Якщо ваш плейлист починає підбирати пісні, які дивним чином збігаються з вашими похмурими думками — вимкніть його.

​Завжди робіть перерви в тиші. Тиша — це гігієна для душі. І головне: якщо ви відчуваєте, що ваш пульс підлаштовується під біт пісні, яку ви не знаєте — негайно зніміть навушники, навіть якщо вони «приросли». Ваше серце має належати тільки вам.