Розділ 29 . Застиглий піксель

Усе почалося з посилання, яке прийшло Лесі в приватні повідомлення від аноніма. «Спробуй цей фільтр. Він зробить тебе ідеальною». Леся натиснула на посилання, і в її камері з’явилася нова маска. Вона називалася просто — «Досконалість».

​Коли Леся наводила камеру на себе, фільтр робив її очі величезними, шкіру — порцеляновою, а губи — ідеально симетричними. Але була одна дивна деталь: у правому кутку екрана завжди з’являлася маленька іконка відліку часу. 00:59... 00:58...

​— Який крутий ефект! — подумала Леся і почала знімати відео.

​Але щоразу, коли вона прибирала телефон від обличчя, вона відчувала дивний біль у м’язах. Її справжні щоки ставали важкими, ніби на них наклеїли товстий шар пластиліну. А в дзеркалі її обличчя виглядало сірим і втомленим, наче з нього викачали все світло.

​Минуло три дні. Леся вже не могла вийти в ефір без цього фільтра. Але цифри на екрані невблаганно зменшувалися. 00:05... 00:04...

​Того вечора, коли лічильник досяг нуля, телефон у руках Лесі став крижаним. Екран спалахнув білим, і маска «Досконалість» раптом відірвалася від зображення Лесі на екрані. Вона почала повільно випливати з телефона прямо в кімнату.

​Це виглядало жахливо: напівпрозора, сяюча маска ідеальної дівчини літала в повітрі, а за нею тяглися довгі чорні дроти, що виростали прямо з порту зарядки телефона.

​— Твій час вийшов, — прошепотіла Маска голосом, який був механічною копією голосу Лесі. — Ти віддала мені свою посмішку. Ти віддала мені свій погляд. Тепер я заберу твою шкіру, а ти залишишся цифровим шумом у моїй пам’яті.

​Леся подивилася в телефон і побачила, що замість її обличчя там тепер лише чорні та білі крапки — пікселі, які хаотично рухалися. Вона почала зникати з реальності, перетворюючись на набір кодів.

​Тінь Екрана вже почала насуватися на обличчя Лесі, намагаючись «прирости» до неї. Дівчина відчула, як її справжня шкіра стає твердою і холодною, як скло смартфона.

​Вона згадала головне правило з нашого Альманаху: «Цифрові істоти існують лише доти, доки ти даєш їм доступ до свого відображення. Розбий джерело — і зв'язок розірветься».

​Леся не стала кидати телефон. Вона знала, що Тінь уже в мережі. Вона підбігла до великого настінного дзеркала і притиснула телефон екраном до скла.

​Виникла страшна частотна петля. Дзеркало почало відбивати екран, а екран — дзеркало. Маска заплуталася між двома реальностями. Вона почала стрімко старіти на очах, вкриваючись цифровими «тріщинами» та глюками.

​— ВИМКНИ-И-И! — закричала Тінь, але її голос розпався на звуки модемного підключення.

​Леся схопила важку книгу з полиці (ту саму стару книгу казок, про яку ми писали раніше) і з усієї сили вдарила нею по екрану телефона. Скло смартфону розлетілося на друзки, і в ту ж мить Маска в повітрі розчинилася, перетворившись на хмаринку озону.

​Леся впала на підлогу. Її обличчя знову стало теплим і живим. Вона була в безпеці. Але коли вона пізніше подивилася на свої фото в хмарі, вона побачила, що на кожному з них, десь далеко на задньому плані, стоїть висока постать без обличчя, яка тримає в руках розбитий смартфон.

​Дорогі мої зірочки соцмереж!

​Моя вам порада: ніколи не захоплюйтеся фільтрами, які занадто сильно змінюють ваше обличчя. Ви — прекрасні такі, якими ви є, зі своїми веснянками, родимками та нерівностями. Кожен «ідеальний» фільтр — це частинка вашої справжньої краси, яку ви віддаєте Тіні Екрана.

​Завжди вимикайте телефон хоча б на годину перед сном. Не дозволяйте цифровому світу дивитися на вас, коли ви вразливі. І головне: якщо камера вашого телефона сама вмикається вночі або якщо фільтр пропонує вам те, чого ви не просили — заклейте камеру чорною стрічкою