Розділ 28 . Книжкова Закладка

Ліна купила стару книгу в букіністичній крамниці. Це була збірка казок, але без назви на обкладинці. Палітурка була обтягнута шорсткою шкірою, яка на дотик нагадувала людську долоню. Всередині Ліна знайшла дивну закладку — тонку смужку металу, що холодно виблискувала, як лезо ножа.

​Того вечора вона почала читати. Оповідь була дивною: у книзі описувалася дівчинка, яка сидить у кімнаті, точнісінько як у Ліни, і читає ту саму книгу. Ліна посміхнулася — «який цікавий авторський хід». Але коли вона перегорнула сторінку, її серце завмерло.

​На малюнку в книзі дівчинка підняла голову від сторінок і подивилася прямо на Ліну. Її очі були не намальованими — це були маленькі дірочки в папері, крізь які проглядала абсолютна темрява.

​— Ти вже на 13-й сторінці... — прошепотіло з-під обкладинки. — Ще кілька розділів, і ми поміняємося місцями. Ти станеш чорнилом, а я стану диханням.

​Ліна спробувала закрити книгу, але сторінки стали твердими, як сталь. Закладка-ніж раптом сама собою перемістилася на останню сторінку, і книга почала швидко гортатися вперед, затягуючи пальці дівчинки всередину, наче м'ясорубка.

​Кімната навколо Ліни почала втрачати об'єм. Стіни стали пласкими, меблі перетворилися на схематичні начерки олівцем. Ліна відчула, що її ноги стають тонкими, як пергамент.

​— Дивись, як гарно лягають слова на твою шкіру, — сміялася Тінь Палітурки.

​По руках Ліни почали розповзатися літери. Вони складалися в речення: «Вона назавжди залишилася між розділом п'ятим і шостим». Текст ставав дедалі чіткішим, витісняючи справжню шкіру.

​Істота з книги почала виходити назовні. Це була постать із паперу, чиє обличчя постійно змінювалося, бо воно було складене з тисяч вирізаних слів. Вона вже поставила свою паперову ногу на килим Ліни, і килим під нею миттєво став білим аркушем із типографською сіткою.

​— Я прочитаю тебе до кінця, Ліно. І поставлю крапку.

​Ліна зрозуміла: якщо книга догортається до останньої сторінки, де лежить металева закладка, історія її життя закінчиться на слові «Кінець».

​Ліна згадала правило з Альманаху: «Жодна історія не має сили, якщо в неї немає читача. Припини вірити в сюжет, і він розсиплеться на літери».

​Замість того, щоб боротися з книгою, Ліна схопила зі столу чорний маркер. Вона не намагалася вирвати руки, вона почала викреслювати слова на сторінках. Вона замальовувала чорним кольором очі намальованої дівчинки, закреслювала речення про свій полон.

​— Що ти робиш?! — закричала Тінь Палітурки. Її тіло почало вкриватися чорними плямами, вона втрачала форму, бо її «текст» знищували. — Ти не можеш міняти сюжет!

​— Я — автор своєї реальності, — твердо сказала Ліна і замалювала останнє слово на сторінці.

​Пролунав гучний звук, схожий на хлопок зачиненої книги. Ліна знову сиділа в своєму кріслі. Книга на її колінах була просто старою, пошарпаною річчю з порожніми, білими сторінками. Чорнило зникло. Тінь Палітурки розчинилася в повітрі.

​Але коли Ліна подивилася на свої руки, вона побачила, що на кінчиках її пальців назавжди залишилися чорні плями, які не відмиваються. Наче вона щойно закінчила писати неймовірно довгий і небезпечний роман.

​Вона винесла книгу на подвір'я і закопала її під старим дубом. Тепер вона читає лише електронні книги. Але іноді вночі вона чує, як під землею, там, де лежить книга, хтось тихо перегортає сторінки... і цей «хтось» все ще шукає нову закладку.

​

​Дорогі мої книголюби!

​Моя вам порада: будьте обережні зі старими книгами, особливо тими, у яких немає назви чи імені автора. Книги мають власну пам'ять, і іноді вони шукають нового героя для своїх похмурих сторінок. Якщо під час читання ви відчуваєте холод у пальцях або якщо сюжет занадто сильно нагадує ваше життя — закрийте книгу і не повертайтеся до неї.

​Ніколи не залишайте книгу відкритою на ніч. Це відкритий портал. Використовуйте тільки свої перевірені закладки, краще з дерева або тканини. Метал може стати лезом, яке розріже межу між світами.