Розділ 27 . Світлоїд

Юля обожнювала свій нічник. Він висів над ліжком і заливав кімнату м’яким, затишним сяйвом. Але останнім часом світло стало якимось... густим. Воно вже не просто освітлювало предмети, воно ніби огортало їх, як теплий мед. І в цьому медовому світлі речі почали змінюватися.

​Того вечора Юля читала книгу, коли помітила, що тінь від її крісла на стіні почала повільно відриватися від самого крісла. Тінь жила власним життям: вона потягувалася, вигиналася і, що найстрашніше, почала рости в бік ліжка Юлі.

​— Це просто втома, — прошепотіла дівчинка, міцніше стискаючи ковдру.

​Але раптом нічник блимнув. Його м’яке світло на секунду стало яскраво-червоним, а потім знову жовтим. І в цей момент Юля побачила Його. У самому центрі лампи, за матовим склом, сиділа маленька, зморщена істота з велетенськими очима-лінзами. Вона тримала в руках тоненьку золоту нитку, яка тягнулася прямо до очей Юлі.

​— Ти так любиш моє світло, Юлечко... — пропищав голос, який нагадував звук електричного розряду. — Ти дивишся на мене щовечора. Ти впускаєш мене в свої зіниці. А я впускаю тебе в свій світ.

​Юля відчула, що не може відвести погляд від нічника. Її очі почали пекти, ніби в них насипали гарячого піску. Світло навколо неї почало стискатися, перетворюючись на стіни. Вона зрозуміла: вона вже не в своїй кімнаті. Вона — всередині лампи. А те, що вона бачить навколо — це викривлені проекції її власних речей.

​Світлоїд почав намотувати золоту нитку на свої пальці. З кожним обертом Юля відчувала, як її спогади — про сонце, про прогулянки з друзями, про обличчя мами — тьмяніють і зникають. Істота висмоктувала з неї «світлі моменти», залишаючи лише сіру порожнечу.

​— Ще трохи, і ти сама станеш просто відблиском на склі, — сміявся монстр. — А я вийду в твій світ і буду грітися під твоїм справжнім сонцем!

​Юля бачила, як її власне тіло в кімнаті стає прозорим, а Світлоїд починає рости, набуваючи її обрисів.

​Юля зрозуміла: її страх перед темрявою був пасткою. Світлоїд живився цим страхом. Щоб перемогти його, вона мала зробити те, чого боялася найбільше — вбити світло.

​Вона знала, що в реальному світі її рука лежить біля вимикача на шнурі. Але тут, всередині лампи, вимикача не було. Було лише велетенське розпечене ядро, яке пульсувало енергією.

​— Темрява — це не порожнеча, — прошепотіла Юля, заплющуючи очі. — Темрява — це спокій.

​Вона перехрестила руки і з усієї сили уявила, як вона висмикує вилку з розетки. Вона зосередилася на відчутті холоду і тиші.

​Раптом пролунав гучний звук «ПФФФТ!». Лампа всередині вибухнула мільйонами скляних іскор. Світлоїд закричав, бо без електрики він миттєво втратив свою форму і перетворився на звичайну купку пилу.

​Юля опинилася на підлозі своєї кімнати. Навколо була повна, густа темрява. Але, на її подив, їй зовсім не було страшно. Навпаки, темрява здавалася їй м’якою захисною ковдрою, яка приховувала її від очей монстра.

​Наступного дня Юля викинула нічник. Тепер вона спить у повній темряві, лише іноді дивлячись на місяць за вікном.

​Але іноді, коли вона проходить мимо магазинів із яскравими вітринами, вона помічає, як лампи на мить спалахують червоним, коли вона проходить повз. Світлоїди пам’ятають дівчинку, яка змогла їх перемогти, і вони все ще чекають, коли вона знову захоче «трохи затишного світла».

​

​Дорогі мої хоробрі читачі 

​Моя вам порада: не бійтеся темряви. Темрява — це природний стан світу, коли він відпочиває. Боятися треба того світла, яке здається занадто яскравим або «живим». Якщо ваш нічник починає грітися сильніше, ніж зазвичай, або якщо ви бачите в ньому дивні тіні — вимкніть його негайно.

​Завжди давайте своїм очам відпочинок від екранів та ламп перед сном. Темрява допомагає вашій душі повернутися додому. І головне: якщо ви відчуваєте, що світло «п’є» вашу енергію — просто заплющте очі. Ваша внутрішня сила набагато яскравіша за будь-яку лампу