Розділ 25. Колекціонерка Ґудзиків

Марина завжди була творчою. У її кімнаті на полицях сиділи десятки зайчиків, ведмедиків та ляльок, пошитих зі старих клаптиків тканини. Одного вечора, розбираючи бабусину скриню, вона знайшла дивну коробку. Всередині лежав один єдиний ґудзик — великий, чорний, з глибоким фіолетовим відблиском, який здавався справжньою зіницею.

​— Ти будеш ідеальним оком для моєї нової ляльки, — прошепотіла Марина.

​Вона пошила ляльку з блідої, майже білої тканини. Лялька була схожа на маленьку дівчинку в нічній сорочці. Коли Марина пришила той самий чорний ґудзик, вона помітила дивну річ: друге око, звичайне і прозоре, раптом тріснуло. Лялька тепер дивилася на світ лише одним чорним «оком».

​Тієї ж ночі Марина прокинулася від дивного звуку. Клац-клац-клац. Це був звук ґудзика, що вдарявся об дерев’яну підлогу. Вона потягнулася до настільної лампи, але замість вимикача її рука торкнулася чогось м’якого і холодного.

​Лялька сиділа на її подушці. Її чорне око-ґудзик пульсувало темним світлом, а в маленькій руці вона тримала голку, на яку була заправлена тонка, червона нитка.

​— Твої очі такі гарні, Марино... — прошепотіла лялька. Голос був тонким, як писк миші, але він звучав прямо в голові дівчинки. — Вони бачать стільки кольорів. Вони бачать сонце, дерева, маму... А я бачу лише темряву всередині коробки. Давай поміняємося?

​Марина спробувала закричати, але відчула, що її повіки стали важкими, ніби на них поклали свинцеві монети. Вона не могла моргнути. Лялька почала повільно підносити голку до її обличчя.

​— Не бійся, — хрипіла Тінь Голки, яка тепер повністю контролювала іграшку. — Я пришию тобі найкращі ґудзики з бабусиної колекції. Ти будеш дивитися на світ вічно, не втомлюючись. Ти станеш частиною моєї полиці.

​Дівчинка побачила боковим зором, як інші її іграшки на полицях почали повертати голови в її бік. Їхні очі-намистинки виблискували в темряві. Вони чекали на нову подругу. Марина відчула перший укол — лялька почала «приміряти» стібок біля її ока.

​Вона зрозуміла: якщо вона зараз піддасться заціпенінню, її очі назавжди стануть частиною цієї клаптевої істоти.

​Марина згадала головне правило з Альманаху: «Іграшка оживає лише тоді, коли ти даєш їй ім’я та частинку своєї любові. Щоб зупинити її, треба забрати те, що робить її собою».

​Зібравши останні сили, Марина не стала тікати. Вона різко схопила ляльку за тулуб. Лялька зашипіла, намагаючись вколоти її в долоню. Марина не звертала уваги на біль. Вона вхопилася зубами за ту саму червону нитку, якою було пришите чорне око-ґудзик.

​Одним різким рухом вона перекусила нитку.

​Чорний ґудзик впав на ковдру і миттєво розсипався на дрібний чорний пісок. Лялька обм’якла в її руках, знову стаючи просто шматком тканини та набивки. Тінь Голки зникла, залишивши по собі лише запах паленої шерсті.

​Марина ввімкнула світло. Всі її іграшки на полицях знову сиділи нерухомо. Але вона більше не відчувала до них любові. Вона зібрала їх усіх у великий мішок, міцно зав’язала його і винесла до гаража.

​Наступного дня вона помітила, що на місці уколу біля ока у неї залишилася маленька крапка — наче татуювання у формі хрестика. А коли вона дивиться у дзеркало при тьмяному світлі, її зіниця на мить здається їй не круглою, а чотирикутною — як отвори в тому самому чорному ґудзику.

​Тепер Марина більше не шиє. Вона малює, але ніколи не малює очі. Бо вона знає: десь у темряві гаража, всередині зав’язаного мішка, хтось все ще намагається знайти голку, щоб закінчити свій перерваний стібок.

​Дорогі мої майстрині!

​Моя вам порада: ніколи не використовуйте для своїх виробів речі, походження яких вам невідоме. Ґудзики, стрічки та намистини можуть зберігати в собі погляди тих, хто носив їх раніше. Якщо під час шиття іграшка здається вам «занадто живою» — спаліть її негайно.

​Завжди зберігайте голки в закритій ігольниці з магнітом. Магніт заважає Тіням маніпулювати металом. І головне: ніколи не залишайте незакінчену ляльку на ніч з пришитими очима. Вона може захотіти побачити світ раніше, ніж ви будете готові їй його показати.