Розділ 23 . Альбом Безкінечних Штрихів

Майя знайшла цей старий альбом для малювання в антикварній крамниці на вузькій вуличці. Його папір був цупким, кремового кольору і мав дивний аромат — суміш старої деревини та грози. Продавець сказав, що цей альбом «сам вибирає власника». Майя лише посміхнулася і віддала за нього останні гроші.

​Того вечора вона вирішила намалювати автопортрет. Вона поставила дзеркало, взяла свій улюблений м'який олівець і почала наносити перші штрихи. Робота йшла дивно легко. Лінії самі лягали на папір, вигини обличчя відтворювалися з неймовірною точністю. Але що довше вона малювала, то сильніше у неї паморочилося в голові.

​Коли Майя закінчила малювати свої очі на папері, вона здригнулася. У дзеркалі її власні очі почали втрачати колір. Вони ставали блідими, майже прозорими, тоді як на малюнку зіниці наповнювалися глибоким, живим блиском. Кожен новий штрих волосся на папері робив її власне волосся сухим і ламким, ніби з нього висмоктували життя.

​— Ще кілька деталей... — прошепотіла вона, відчуваючи, як пальці німіють. — Потрібно додати тіні на шиї.

​Але щойно вона торкнулася олівцем паперу, малюнок на сторінці моргнув. Майя відсахнулася, але її рука з олівцем була ніби приклеєна до сторінки.

​— Тобі так личить цей колір... — прошепотіло з альбому. Голос був точнісінько як у Майї, але в ньому відчувався металевий присмак. — Твоя шкіра така тепла. А я тут, у двовимірному світі, так змерзла.

​Майя подивилася в дзеркало і ледь не закричала. Її відображення почало розмиватися, стаючи плоским, наче начерк вугіллям. А малюнок в альбомі почав ставати об'ємним. Папір вигинався, під ним проступали контури щік, носа, губ. Дівчина на папері почала повільно виходити зі сторінки, простягаючи до Майї свої «графітові» руки.

​Тінь Олівця хотіла помінятися місцями. Вона хотіла залишити справжню Майю на білому аркуші, де немає ні звуків, ні запахів, ні майбутнього — лише застиглий момент у часі. А сама вона збиралася вийти в реальний світ, щоб жити чужим життям.

​Майя відчула, що її ноги перетворюються на паперову стружку. Вона зрозуміла: що більше вона «деталізує» малюнок, то менше залишається її самої.

​Вона згадала пораду з нашого Альманаху: «Творець завжди має владу над своїм творінням, поки він готовий знищити його ідеальність».

​Майя не намагалася вирвати руку. Замість цього вона схопила велику склянку з водою, яка стояла поруч для акварелі, і з усієї сили виплеснула її на альбом.

​Для малюнка, створеного графітом і вугіллям, вода — це смерть.

​Сторінка миттєво розмокла. Чорні лінії почали розтікатися, перетворюючись на брудні плями. Дівчина, що виходила з паперу, видала пронизливий крик, який звучав як рвання паперу. Її обличчя розпливлося, очі потекли чорними струмками по столу.

​— Ні-і-і! Я була майже живою! — хрипіла Тінь, поки її тіло перетворювалося на сіру калюжу.

​Майя відчула різкий поштовх. Кольори повернулися до її очей, волосся знову стало м'яким, а тіло — важким і справжнім. Вона схопила альбом, вибігла на балкон і розірвала його на дрібні шматки, розвіявши їх за вітром.

​Наступного дня Майя купила собі нові фарби, але тепер вона малює лише пейзажі — гори, ліси, небо. Вона більше ніколи не малює людей.

​Але іноді, коли вона випадково проводить пальцем по чистому аркушу паперу, вона відчуває легкий холод. І якщо прислухатися, можна почути, як десь глибоко в целюлозі паперу хтось тихо-тихо виводить олівцем її ім'я... скрип-скрип-скрип.

​

​Дорогі мої художниці та творчі душі!

​Моя вам порада: ніколи не малюйте себе або своїх близьких, коли ви відчуваєте сильну втому або сум. Ваші емоції — це паливо для Тіней, які шукають шлях у наш світ. Якщо малюнок здається вам «занадто реальним» або якщо вам здається, що портрет дивиться на вас — припиніть малювати негайно.

​Завжди тримайте свої художні інструменти в чистоті. Не залишайте відкритими альбоми на ніч. І головне: якщо ви відчуваєте, що ваша робота забирає у вас сили — просто намалюйте поверх неї великий червоний хрест. Це розірве магічне коло.