Розділ 22 . Сукня для Тіні

Яся знайшла цю тканину на старому горищі бабусиного будинку. Це був рулон важкого, темно-вишневого оксамиту, який на дотик здавався теплим, ніби він щойно лежав на сонці. Тканина не була запиленою, хоча пролежала там десятки років. Навпаки, вона сяяла, а вишивка на ній нагадувала живі квіти, які, здавалося, повільно розпускалися, коли на них не дивишся прямо.

​— Я пошию з цього найкращу сукню для балу, — прошепотіла Яся, торкаючись оксамиту.

​Тієї ж ночі вона взялася до роботи. Але щойно голка торкнулася тканини, дівчина вколола палець. Крапля крові впала на вишивку, і Яся з жахом побачила, як оксамит миттєво ввібрав її, не залишивши навіть сліду. Квіти на тканині стали ще яскравішими, а по кімнаті рознісся ледь помітний запах засохлих троянд і... старої крові.

​Робота йшла неймовірно швидко. Яся не відчувала втоми, хоча минуло вже кілька годин. Її руки рухалися самі по собі, наче хтось невидимий керував її голкою. Коли перші промені сонця торкнулися підвіконня, сукня була готова. Вона виглядала ідеально, але була такою важкою, що Ясі було важко втримати її в руках.

​Увечері, коли настав час примірки, Яся одягла сукню. Вона ідеально лягла по фігурі, але дівчина відчула дивний холод. Тканина почала стискатися, ніби вона хотіла стати частиною її шкіри. Яся подивилася у дзеркало і зблідла.

​Вона не бачила свого відображення. Замість неї у дзеркалі стояла Висока Тінь у цій самій сукні. У Тіні не було обличчя, лише дві срібні голки замість очей, які холодно виблискували в темряві.

​— Дякую за нове тіло, Ясю... — прошепотіло зсередини сукні. Голос був схожий на хрускіт тканини, яку розривають навпіл. — Ми так довго чекали на когось, хто має такий гарний смак... і таку теплу кров.

​Сукня почала рухатися сама по собі. Вона змусила Ясю підняти руки, а потім — закружляти в дивному, ламаному танці. Дівчина не могла зупинитися. Її ноги рухалися проти її волі, а оксамит ставав дедалі важчим, висмоктуючи з неї сили. Вона відчула, як нитки вишивки починають проростати крізь її шкіру, зшиваючи її плоть із тканиною.

​— Ти станеш нашою найкращою моделлю, — проскрипіла Ткаля Сутінків. — Ти будеш танцювати вічно в нашому гардеробі забутих речей.

​Яся зрозуміла: сукня — це пастка, яку створила Ткаля, щоб повернутися в світ живих. Якщо вона не зніме її зараз, вона назавжди перетвориться на живий манекен.

​Вона згадала запис із нашого Альманаху Нічних Тіней: «Речі, зшиті з кров’ю, підкоряються лише тому, хто готовий розірвати зв’язок болем».

​Яся схопила великі кравецькі ножиці, що лежали на столі. Вона знала, що сукня — це частина її тепер, але вона не мала вибору.

​Вона почала різати оксамит прямо на собі. Тканина кричала. Це був звук, від якого холола кров — суміш жіночого плачу та скреготу металу. Кожен надріз віддавався болем у тілі Ясі, але вона не зупинялася.

​Коли останній шов був розірваний, сукня звалилася на підлогу безформною купою темного ганчір’я. Тінь у дзеркалі зникла, залишивши по собі лише тріщину на склі.

​Яся важко дихала, її руки тремтіли. Вона схопила залишки оксамиту, винесла їх у двір і спалила в старому металевому відрі. Дим від багаття був чорним і мав запах горілого волосся. У полум’ї їй на мить здалося, що вона бачить срібні голки, які плавляться і перетворюються на попіл.

​Наступного дня Яся викинула всі свої голки та нитки. Вона більше не шиє одяг. Але щоразу, коли вона купує нову річ у магазині, вона ретельно перевіряє кожен шов. Бо вона знає: десь там, у сутінках, Ткаля все ще шиє свою наступну сукню. І цього разу вона може використати чийсь інший голос замість ниток.

​А на плечі у Ясі залишився маленький, ледь помітний шрам у формі хрестика — наче хтось назавжди поставив на ній свою мітку.

​

​Дорогі мої читачі! 

​Моя вам порада: ніколи не перешивайте речі, історію яких ви не знаєте. Одяг вбирає енергію своїх господарів, і старий оксамит чи шовк можуть приховувати в собі чужі бажання. Якщо під час шиття ви постійно колете пальці — зупиніться. Тканина вимагає вашої крові не просто так.

​Завжди періть нові (а особливо старі) речі з додаванням дрібки солі. Сіль розриває магічні зв’язки і очищає волокна від чужих тіней. І головне: якщо річ здається вам «занадто ідеальною» або «занадто важкою» — не одягайте її. Краще бути немодною, ніж стати частиною чиєїсь колекції.