Розділ 17 . Дім тисячі відлунь

Яна жила на 20-му поверсі новобудови «СкайТауер». Будинок був затишним, сусіди — привітними, а ліфти — швидкими та безшумними. Яна ніколи не звертала уваги на панель кнопок у ліфті, поки одного вечора не повернулася додому пізніше, ніж зазвичай. Було близько першої ночі. Вона зайшла у порожній ліфт, натиснула «20» і заплющила очі, втомлена після робочого дня.

​Ліфт рушив. Яна відчула звичне легке прискорення. Але раптом, десь між 12-м та 14-м поверхами, ліфт зупинився. Світло блимнуло і згасло, залишивши лише тьмяне аварійне освітлення синього кольору. Яна подивилася на панель.

​Кнопки з номерами поверхів світилися, але між «12» та «14» з’явилася ще одна кнопка. Вона була зроблена не з металу, а з темного, шорсткого каменю, і на ній було вигравіювано число «13». У їхньому будинку, як і в багатьох сучасних висотках, офіційно не було 13-го поверху — після 12-го одразу йшов 14-й.

​Яна відчула, як холодна судорога стиснула її серце. Кнопка «13» повільно, сама собою, почала втискатися всередину панелі. Почувся низький, вібруючий звук, схожий на стогін заліза. Двері ліфта відчинилися.

​За ними не було звичайного холу з квартирами. Яна побачила довгий, нескінченний коридор, викладений старинною, потрісканою плиткою. Стіни були пофарбовані в брудно-зелений колір, який лущився і опадав на підлогу, ніби стара шкіра. Зі стелі звисали оголені дроти, з яких капала якась темна, густа рідина. І найстрашніше — повітря пахло не бетоном і фарбою, а старою пилякою, пліснявою та... страхом.

​— Хто тут? — прошепотіла Яна, боячись вийти з ліфта.

​Її власний голос повернувся до неї, але спотвореним. «Тут... тут... тут...» — пролунало з глибини коридору, але це відлуння було занадто гучним і тривало занадто довго. Воно не згасало, а навпаки — ставало сильнішим, ніби тисячі голосів підхопили її слова.

​З-за рогу коридору повільно виповзла Тінь. Це не була людина. Це була маса чорного, густого диму, яка постійно змінювала форму. У центрі цього диму світилося одне велетенське червоне око, яке дивилося прямо на Яну.

​— Ти знайшла наш поверх, Яно, — прошепотіла Тінь, і її голос був схожий на шелест сухого листя на металі. — Сюди потрапляють ті, хто загубився в часі та просторі. Сюди потрапляють ті, хто забув, що таке справжній страх.

​Яна хотіла натиснути кнопку «Зачинити двері», але панель ліфта була заблокована. Тінь почала наближатися. Вона випускала довгі, тонкі щупальця, які тягнулися до ліфта. Там, де вони торкалися підлоги, плитка миттєво тріскалася і перетворювалася на пил.

​Яна згадала запис із книги  «Тіні 13-го поверху живляться вашим відлунням. Щоб втекти, треба порушити тишу, яку вони так люблять, але не голосом, а чимось, що не має відлуння».

​У неї в рюкзаку був маленький малюнок Фенріра, який вона намалювала напередодні. Вона знала, що магічні істоти, навіть намальовані, мають власну силу. Яна схопила малюнок і з усієї сили кинула його в Тінь.

​Як тільки папір із зображенням вовка торкнувся чорного диму, Тінь видала жахливий, пронизливий крик. Малюнок спалахнув яскравим, синім полум’ям, яке почало поглинати Тінь. Червоне око монстра почало блимати, а коридор навколо завібрував, готовий обвалитися.

​Яна кинулася до панелі ліфта. Вона почала хаотично тиснути на всі кнопки підряд — «1», «20», «Відчинити двері», «Диспетчер». Кнопка «13» раптом вискочила, і на її місці знову з’явилася порожнеча.

​Двері ліфта почали повільно зачинятися, відрізаючи Яну від палаючого 13-го поверху. Останнім, що вона побачила, було червоне око Тіні, яке з ненавистю дивилося на неї, перш ніж зникнути в полум’ї синього вогню.

​Ліфт знову рушив. Він їхав швидко, без зупинок. Дзень! Двері відчинилися на 20-му поверсі. Хол був чистим, світлим і таким рідним. Яна вибігла з ліфта і забігла до своєї квартири, зачинивши двері на всі замки.

​Вона підійшла до вікна. Вид на місто був таким же прекрасним, але тепер вона знала, що десь там, між поверхами, ховається цілий світ, про який ніхто не знає.

​Наступного дня Яна помічила, що на кнопці «20» у ліфті з’явилася маленька, ледь помітна тріщина у формі числа «13». Вона зрозуміла: Тінь не зникла назавжди. Вона просто чекає, коли Яна знову запізниться і зайде в ліфт сама, о першій годині ночі.

​

​Дорогі мої читачі ! 

​Моя вам порада: якщо ви живете у висотному будинку і раптом побачите в ліфті кнопку з номером, якого немає в офіційному плані (особливо «13», «0» або «-1») — ніколи не натискайте її. Навіть якщо вам здається, що це просто жарт. Тіні 13-го поверху люблять таких допитливих.

​Завжди носіть із собою щось, що має для вас особливу силу — малюнок, улюблену іграшку або навіть просто камінчик, знайдений у щасливий день.