Розділ 13 . Моргніть першим

Все почалося з анонімного посилання в коментарях. «Спробуй новий фільтр "True Face" (Справжнє обличчя). Перевір, скільки ти витримаєш, не моргаючи».

​Діана, як завжди, вирішила зробити з цього контент. Вона запустила прямий ефір. На екрані її телефону з'явилося її обличчя, але фільтр зробив очі трохи більшими, а шкіру — занадто ідеальною.

​— Ну що, поїхали! — усміхнулася вона тисячам глядачів. — Хто перший моргне — той програв.

​Секунди минали. Артем стояв поруч і дивився в монітор комп'ютера. Раптом він зблід.

— Діано... зупини стрім.

​— Тихо, Тема, я ще тримаюся! — процідила вона крізь зуби, відчуваючи, як ріже очі.

​Але Артем бачив те, чого не бачила вона. На екрані фільтр почав «з’їжджати». Цифрове обличчя Діани запізнювалося. Коли справжня Діана дивилася прямо, її відображення на екрані раптом... повільно моргнуло.

​А потім воно посміхнулося. Але не тією усмішкою, якою посміхалася Діана. Кутики рота відображення розтягнулися до самих вух, а зуби стали гострими, як голки.

​— Діано, вимикай! — крикнув Артем і кинувся до телефону.

​Але було пізно. Діана нарешті моргнула. І в ту ж саму секунду з динаміка телефону пролунав звук, схожий на хрускіт сухої кістки. Діана не відкрила очі. Її повіки просто... зникли. На їхньому місці була суцільна гладка шкіра.

​Відображення в телефоні навпаки — розплющило очі неймовірно широко. Воно простягнуло руки до внутрішньої сторони екрана, і скло під його пальцями почало тріскатися.

​— Ти програла, — прошепотів голос із телефону, який звучав точнісінько як голос Діани, але з металевим відлунням. — Тепер я буду дивитися замість тебе.

Артем відсахнувся від монітора, коли зображення Діани на екрані почало пульсувати. Справжня Діана стояла посеред кімнати, затуляючи обличчя руками. Вона не могла розплющити очей — повіки просто зрослися, залишивши лише гладку, бліду шкіру.

​— Артеме... я нічого не бачу... але я бачу! — закричала вона. Її голос тремтів від жаху. — Я бачу нас... зверху! І збоку! Я бачу нас твоїми очима, Артеме!

​Артем зрозумів: прокляття фільтра не просто вкрало її очі, воно підключило її свідомість до загальної мережі. Тепер Діана бачила все, на що дивилася будь-яка камера в домі.

​Він схопив телефон, щоб розбити його, але екран став твердим, як алмаз. З динаміка почувся сміх — той самий, спотворений голос Діани.

​— Не вимикай нас, Артеме, — прошепотіло відображення. — Глядачі хочуть бачити фінал. Дивись на лічильник.

​Артем глянув на кут екрана. Кількість глядачів стріму зростала щосекунди: 50 тисяч... 100 тисяч... 1 мільйон. І під кожним ніком у чаті з’являвся маленький значок — відкрите червоне око.

​— Вони всі дивляться, — вигукнув Артем. — Кожен, хто зараз онлайн, допомагає цьому монстру тримати тебе в пастці!

​Раптом екран ноутбука за спиною Артема спалахнув. Потім засвітився планшет на столі. Навіть розумний годинник на руці почав вібрувати. На всіх дисплеях з’явилося те саме викривлене обличчя «цифрової» Діани.

​— Тобі просто треба моргнути, — прошепотіло відображення з усіх боків одночасно. — Якщо ти моргнеш, Артеме, вона звільниться. Але тоді... я заберу твої очі.

​Артем відчув, як його повіки стають неймовірно важкими, наче до них прив'язали гирі. Повітря в кімнаті стало сухим, випаровуючи всю вологу. Очі почали пекти, ніби в них насипали розпеченого піску.

​Діана в цей час почала битися в конвульсіях.

— Артеме, не дивись! — кричала вона, хоча сама бачила його через камеру ноутбука. — Воно підходить до тебе! Я бачу його через веб-камеру! Воно прямо за твоєю спиною!

​Артем застиг. Він знав: якщо він розвернеться, він моргне від переляку. А якщо він моргне — гра закінчиться для них обох.

​Він бачив у відображенні чорного монітора, як з-за його плеча повільно випливає довга, синя рука з кігтями, що нагадували стилуси. Рука потягнулася до його обличчя, збираючись розсунути його повіки назавжди.

Артем відчував холод металевих кігтів біля своїх скронь. Біль у очах був такий сильний, що з них почали котитися криваві сльози.

​— Ти не зможеш дивитися вічно, — шипіла істота йому у потилицю. — Світло згасне. Світло завжди гасне.

​Раптом Артем зрозумів. Він не може перемогти цифрову істоту силою волі, але він може зламати систему.

​— Діано! — закричав він, не заплющуючи очей. — Фільтр працює, поки є сигнал! Нам не треба вимикати телефон... нам треба вимкнути світ!

​Він знав, де знаходиться головний рубильник у коридорі, але він не міг відвести погляду від екрана. Кожен його крок був випробуванням. Істота тягнула його за волосся, шкрябала шкіру, намагаючись змусити його зажмуритися хоча б на мить.

​— Давай, Артеме! Крок! Ще крок! — Діана бачила його шлях через камеру домофона в коридорі. — Рубильник зліва! Прямо над тобою!

​Артем простягнув руку. Його пальці торкнулися холодного металу важеля. В цей момент монстр на екрані телефону видав такий страшний ультразвуковий крик, що скло на лампах у коридорі лопнуло.

​— МОРГНИ! — заревів голос із усіх динаміків.

​Артем зібрав останні сили, широко витріщив очі, відчуваючи, як вони пересихають до хрускоту, і... різко смикнув важіль вниз.

​Темрява поглинула все. Повна, абсолютна темрява. Без світла, без Wi-Fi, без екранів.

​Пролунав звук, схожий на коротке замикання, а потім — тиша.

​За хвилину Артем почув тихий плач.

— Артеме? Я... я бачу темряву. Справжню темряву. Своїми очима.

​Він чиркнув запальничкою. Діана стояла перед ним. Її повіки повернулися, вона знову могла моргати, хоча очі були червоними від лопнулих судин.

​Але коли Артем підняв запальничку до дзеркала в коридорі, він побачив, що на склі залишився випалений слід — чіткий відбиток людського ока, який не зник навіть без світла.

​З того дня Діана більше ніколи не знімає відео. Вона заклеїла всі камери на пристроях чорною стрічкою. Але іноді, коли вона засинає, їй здається, що десь у глибині її мозку все ще йде прямий ефір. І мільйони червоних очей чекають, коли вона знову моргне занадто надовго.