Добре, завершуємо казку фінальною “магічною виставою” Ліани для міста:

Одного ранку Ліана вирішила подарувати місту справжнє диво.
Вона взяла величезну колбу, наповнену водою, медом, квітами, металевими порошками і крапельками ефірних олій.
До неї додала трохи соди, трохи кислоти, і легкий нагрів – реакція почалася миттєво.

Рідина зашипіла, закрутилася, заграла всіма кольорами веселки.
Діти і дорослі зібралися навколо – для них це було магічне шоу.
Кожен рух бульбашок, кожен спалах кольору виглядав як жива казка.

Ліана підняла колбу вище і нахилила її трохи вбік.
Рідина повільно переливалася, утворюючи нові форми – хвилі, спіралі, блискучі струмки.
Для містян це було диво; для Ліани – просто закономірності хімічних реакцій, освітлених магією уваги.

Вона випустила трохи пари з ефірними оліями – аромат лимона і троянди заповнив площу.
Люди сміялися, махали руками, тяглися до кольорових бульбашок – казка ожила навколо них.

І тоді Ліана зрозуміла остаточно: справжня магія – це дар спостережливості.
Якщо уважно дивитися на світ, розуміти, як реагують речовини, і додавати трохи терпіння, будь-яке диво можна створити.

Рикк, її кіт, стрибнув на підвіконня і тихо муркотів.
Він бачив казку і відчував магію, хоча не розумів хімії.
А Ліана посміхалася – адже тепер місто знало: чарівництво існує там, де є уважність, фантазія і гра з реальністю.

І відтоді кожен день у місті Ліани ставав маленьким експериментом.
Кожна колба, кожна крапля води чи металу могла стати новою казкою, якщо лише дивитися уважно і вірити у прості дива.