Добре, продовжимо казку, тепер із “живою” магією Ліани:

Одного вечора Ліана вирішила створити щось, що рухається саме по собі.
Вона взяла колбу з медом, водою, квітами і крапельками ефірної олії.
Додала трохи порошку соди і кілька крапель кислоти – і рідина почала повільно кипіти, утворюючи маленькі бульбашки.

“Дивіться!” – крикнула вона дітям.
Бульбашки піднімалися, об’єднувалися і розходилися – це був танець хімічної реакції, але для очей дітей він виглядав як живі світлячки.

Далі Ліана додала дрібні шматочки металів.
Коли вони стискалися і рухалися у рідині, рідина змінювала колір і блищала в темряві.
Для дітей це виглядало як живий магічний річище, а для Ліани – це просто електрохімічні процеси та колірні реакції металів.

Вона нахилилася до колби і тихо прошепотіла:
“Магія починається тоді, коли ти помічаєш деталі. Світ живе, і навіть рідини розповідають історії, якщо їх слухати.”

Діти зачаровано спостерігали за колбою: рідина рухалася, змінювала колір і видавала тихий аромат ефірних масел.
Кожна крапля реагувала на тепло рук, на світло лампи, на подих Ліани – усе це було реальністю, перетвореною на казку.

І тоді Ліана зрозуміла: справжня магія – це не змінювати світ, а навчитися спостерігати його й гратися з його законами.
І кожна реакція, кожна зміна кольору чи запаху – це маленьке диво, яке можна повторювати знову і знову.

Рикк, її кіт, тихо муркотів поруч.
Він відчував магію, хоча її хімічні пояснення залишалися для нього таємницею.

І так Ліана жила: в світі, де магія і наука були однією історією, а кожен експеримент ставав новою казкою.