Добре, продовжуємо третю частину казки, де магія і хімія зливаються в одне:

Одного вечора Ліана вирішила створити справжнє диво.
Вона взяла колбу, наповнену водою, медом і подрібненими квітами, і додала трохи порошку від старих металевих кристалів.
Це була не просто суміш – це була її алхімічна палітра.

Вона нагріла колбу на слабкому вогні, і рідина почала повільно змінювати колір.
“Це окиснення,” – сказала Ліана, але в її очах це було як захід сонця, що танцює у склянці.

Далі дівчинка додала кілька крапель ефірної олії лимона, і з колби повільно пішла пара.
Люди, що проходили повз, бачили її і чули ніжний аромат – для них це виглядало як магія, а насправді це була конденсація ефірних молекул у повітрі.

Вона обережно потрясла колбу, і маленькі бульбашки світла почали підійматися вгору.
Реакція вуглекислого газу з медом створювала легку пену, але в темряві кімнати це виглядало як мерехтливі феї.

Ліана посміхнулася: вона знала, що справжня магія – це терпіння, спостережливість і бажання грати з матерією.
Кожна реакція, кожен колір, кожен звук – це її казка, яка живе і повторюється знову.

А Рикк, її кіт, сидів поруч і вдивлявся в колбу.
Він не розумів хімії, але відчував магію – бо вона завжди починається там, де уважність зустрічається з бажанням створювати.

І відтоді Ліана більше ніколи не плутала магію з дивами.
Вона знала: справжня магія – це розуміння того, як працює світ, і вміння перетворювати прості речовини на історії, які зачаровують усіх навколо.