РОЗДІЛ 12

Готельний люкс під номером 505 зустрів нас важкою, оглушливою прохолодою і м'яким, приглушеним світлом торшерів, які відкидали довгі, ламані тіні на підлогу з натурального дерева. Нас повернули з острова в готель ближче до півночі — втомлених, просякнутих сіллю, порохом від багаття, але головне — наелектризованих до такого стану, що повітря в кімнаті здавалося густим і солодким, наче розплавлена карамель.

Я з полегшенням скинула відкриті босоніжки прямо біля порогу. Вони з глухим звуком упали на килим. Я повільно пройшла через усю вітальню до величезного панорамного вікна, за яким шуміло вже спокійне, втихомирене після грози Егейське море. На мені все ще була його біла лляна сорочка, застебнута лише на кілька середніх ґудзиків. Вона пахла ним — мускусом, сіллю, нічним димом і чимось таким глибоко чоловічим, від чого в мене паморочилося в голові. Тіло все ще дрібно тремтіло, але вже точно не від нічного холоду. Це був передсмертний трепет моєї раціональності.

Артем зачинив масивні вхідні двері. Клацання замка прозвучало в тиші кімнати як постріл стартового пістолета. Він мовчки прихилився спиною до одвірка, склавши руки на грудях, і стал спостерігати за кожним моїм рухом. Без своєї сорочки, з розпатланим від штормового вітру волоссям, упевненою поставою і темним, важким поглядом з-під брів, він виглядав як небезпечний хижак. Він не поспішав. Він просто вивчав ту, яка сама зайшла в його простір.

— Артеме... — тихо почала я, навмисно не повертаючись до нього обличчям. Я дивилася на чорну гладь моря за склом, бо панічно боялася, що якщо погляну в його очі, мій голос зрадить мене першим. — Я хотіла сказати... дякую. За все, що сталося сьогодні. За те, що захистив мене від Олега на палубі. За те, що розпалив те багаття і не дав замерзнути на скелях. І взагалі... Знаєш, якщо подумати, наш контракт... ми виконали його на двісті відсотків. Олег повністю знищений. Ти бачив його обличчя під час обіду? Він дивився на мене так, наче нарешті зрозумів, що втратив головний приз свого життя. А Анжела влаштувала йому таку істерику, що вони, мабуть, розлетяться в різні куточки планети першими ж рейсами. Ми перемогли, Ковальчук. Наш фіктивний шлюб спрацював. Шоу закінчилося, можна повертатися до реальності...

Я замовкла, судорожно втягнувши носом повітря. Я чекала на якусь його звичну уїдливу репліку. Чекала, що він зараз увімкне свій фірмовий цинізм, підколе мене за зайву емоційність і нагадає про графік повернення до Києва.

Але замість відповіді я почула його повільні, важкі кроки. Шурхіт кроків по м'якому килиму ставав усе ближчим. Усередині мене все стислося в тугий вузол. І ось його гаряче тіло опинилося прямо за моєю спиною. Він не торкався мене, між нами залишався якийсь міліметр порожнечі, але я кожною клітиною своєї шкіри відчувала його обпалююче, важке дихання.

— До біса контракт, Кіро, — його голос прозвучав настільки низько, хрипко і владно, що у мене по спині прокотилася хвиля гарячого шоку.

Дві великі долоні раптово лягли на мою талію. Його пальці з силою притягнули мене спиною до своїх грудей. Я відчула, як шалено і часто б'ється його серце під моєю лопаткою.

— До біса Олега, Анжелу, мільйонні тендери та весь цей задушливий київський офіс, — продовжував він, і його губи торкнулися моєї шиї, повільно, катуючи мене цією ніжністю. Я глухо зойкнула, закидаючи голову назад, на його плече. — Я більше ні хвилини, ні однієї клятої секунди не хочу грати цю комедію. Я більше не хочу вдавати твого чоловіка на публіку, щоб потім зачинятися від тебе в іншій кімнаті й кусати лікті до крові. Мені мало цієї гри, Дорошенко. Я хочу всього. І хочу по-справжньому. Ти чуєш мене?

Я рвано зітхнула, розвертаючись у його залізних обіймах. Тепер ми стояли обличчям до обличчя. Мої руки чисто рефлекторно лягли на його груди, відчуваючи гарячу шкіру і напружені м'язи. Я підняла очі й зустрілася з його поглядом — і там горіло таке чисте, неконтрольоване бажання, що всі мої останні раціональні бастіони, які я будувала два роки, рухнули з гуркотом середньовічної фортеці.

— Я теж, Артеме... — видихнула я прямо в його губи, повністю здаючи всі свої позиції. — Я теж більше не хочу грати.

Ці кілька слів стали детонатором, який підірвав бочку з порохом, що зріла між нами два довгих роки.

Артем судорожно вхопив моє обличчя своїми великими долонями, тримаючи мене так, наче я могла кудись зникнути, і впився в мої губи з такою нищівною, голодною пристрастю, що у мене миттєво підкосилися коліна. Це була повна, беззастережна капітуляція. Поцілунок був глибоким, гарячим і приголомшливим від того надміру емоцій, які ми більше не могли стримувати. Ми задихалися від браку кисню, забираючи весь простір і час. Не було жодних правил, графіків, дедлайнів — тільки літо, Крит, і ми двоє, спалені цією дикою хімією.

Його пальці впевнено ковзнули по ґудзиках сорочки, звільняючи мене від зайвої тканини, яка за мить невагомо сповзла з моїх плечей і впала на підлогу. Артем на секунду відірвався від моїх губ, і його погляд повільно, знизу вгору, пройшовся по мені. У цьому погляді було стільки релігійного захоплення, що я відчула себе найбажанішою жінкою у всесвіті.

— Ти неймовірна, Кіро... Моє божевілля, — прохрипів він.

Мої руки вчепилися в його жорстке волосся на потилиці, притягуючи його обличчя назад до себе. Я хотіла відчувати його кожним міліметром свого єства. Артем легко підхопив мене, наче я була невагомим шовком, і за мить ми опинилися на великому ліжку, занурюючись у білі простирадла під мірний гуркіт хвиль за вікном.