РОЗДІЛ 10

Біла двопалубна яхта мчала по бірюзових, кришталево чистих хвилях Критського моря, залишаючи за собою довгий шлейф піни. Вітер нещадно тріпав моє легке шовкове парео, сонце пекло шкіру, але справжня буря розгорталася на кормі судна, де ми всі четверо змушені були вдавати «ідеальний спільний відпочинок».

Анжела, вмостившись на шкіряному диванчику, ввімкнула режим професійної хвастухи на повну потужність.

— Ой, Кірочка, ти просто не уявляєш, як мені пощастило з Олежиком! — манірно щебетала вона, демонстративно поправляючи свої величезні брендові окуляри й кривлячи губи. — Він у мене такий турботливий, такий щедрий! Ось на минулому тижні подарував мені цей браслетик від Cartier, просто так, без приводу. А ще він обіцяв, що цієї зими ми полетимо на Мальдіви, у приватне віллу з власним басейном. Олежик каже, що справжня жінка має лише прикрашати життя чоловіка, а не забивати собі голову цими дурними офісними звітами та дедлайнами, як деякі. Правда, котику?

Олег переможно випнув свої не надто м'язисті груди, кидаючи на мене зверхній погляд.

Я відчула, як усередині мене починає закипати знайома, глуха лють. Образа за роки, які я віддала цьому чоловіку, допомагаючи йому будувати його бізнес і витягуючи з криз, поки він тепер розповідав цій ляльці про «справжню жінку», боляче шпигнула під серце. Мені захотілося відповісти чимось різким, але я просто сильніше стисла пальцями холодний поручень.

І в цю саму мить ініціативу перехопив Артем.

Він, який до цього мовчки сидів поруч, ліниво попиваючи крижану воду, раптом підвівся. Без сорочки, в одних лише темних пляжних шортах, розпашілий від сонця, з бездоганним рельєфом преса та широкими плечима, він виглядав на цій яхті як справжній морський бог, поруч із яким Олег у своїх брендових шортах здавався блідою підробкою.

— Знаєш, Анжело, — оксамитовим, глибоким і неймовірно спокійним голосом промовив Артем, плавно підходячи до мене ззаду і кладучи свої великі, гарячі долоні мені на плечі. Одне це доторкання змусило моє серце пропустити удар. — Кожному своє. Хтось шукає собі просто красиву прикрасу для інтер'єру, яку можна виставити на Мальдівах. А я шукав жінку з гострим розумом, характером і внутрішнім вогнем. Кіра — це не просто прикраса. Вона — мій рівноцінний партнер, моє натхнення і єдина жінка, заради якої я готовий перевернути цей світ. І, до речі, про відпочинок... Наступного місяця ми орендуємо приватний острів у Полінезії. Тільки вона і я. Без зайвих свідків.

Олег від цих слів ледь не поперхнувся своїм коктейлем, а Анжела ображено надула губи, миттєво заткнувшись.

Артем тим часом нахилився до мого вуха, обпалюючи його своїм гарячим диханням, і прошепотів так, щоб чув лише я: — Досить слухати це сміття, Дорошенко. Йдемо, на нас чекає дещо набагато цікавіше. Капітан сказав, що ми підпливаємо до Блакитної лагуни. Час для пірнання.

Через двадцять хвилин яхта кинула якір у затишній бухті, де вода була настільки прозорою, що на глибині кількох метрів було видно кожен камінчик і кожну рибку. Інструктор уже підготував два комплекти для дайвінгу.

Коли мені наділи важкий жилет із балоном, у мене всередині не на жарт прокинулася паніка. Я ніколи в житті не пірнала з аквалангом. Важке спорядження тягнуло вниз, маска тиснула на обличчя, і я відчула, як моє дихання стає частим і переривчастим.

— Ей, подивися на мене, — раптом пролунав голос Артема.

Він уже був у воді, тримаючись за рятувальний лінь біля борту. Без маски, його мокре волосся було зачесане назад, а в темних очах не було жодної краплі звичної офісної іронії чи цинізму. Тільки абсолютна, концентрована увага і спокій.

— Я боюсь, Ковальчук... — чесно зізналася я, відчуваючи, як тремтять мої коліна. — Я не зможу.

— Зможеш. Я поруч. Просто стрибай, я тримаю тебе, — твердо сказав він, протягуючи мені свої широкі долоні.

Я заплющила очі, затисла в зубах загубник і крокнула з борту вниз. Вода вибухнула навколо мене мільйонами бульбашок, прохолода обпалила тіло, і на секунду мені здалося, що я втрачаю орієнтацію в просторі. Паніка паралізувала мої рухи, я почала хаотично борсатися.

Але вже в наступну мить сильні, міцні руки Артема залізною, але неймовірно дбайливою хваткою обхопили мою талію. Він притиснув мене до своїх широких грудей прямо під водою, стабілізуючи моє тіло. Його обличчя опинилося в сантиметрі від моєї маски. Крізь скло я бачила його спокійний, упевнений погляд, який буквально наказував мені: «Дихай. Все добре. Я з тобою».

І я заспокоїлася. Шум крові у вухах змінився мірним шипінням легеневого автомата.

Ми почали повільно занурюватися. І це було фантастично. Але найфантастичнішим було не підводне царство Криту, а те, що відбувалося між нами. Артем не відпускав мене ні на секунду. Його велика долоня надійно тримала мою руку, переплітаючи наші пальці під водою, а друга рука перманентно знаходилася на моїй талії, скеровуючи мої рухи і захищаючи від непередбачуваних підводних течій та хвиль.

Коли повз нас пропливав косяк сріблястих риб, він притягнув мене ближче, і я спиною відчула гаряче (навіть у прохолодній воді) тепло його тіла. У цей момент до мене раптом прийшло чітке, приголомшливе усвідомлення: він робить це не через наш безглуздий мільйонний договір на паперовій серветці. Йому не потрібно було так відчайдушно, до білих кісточок на пальцях, тримати мене за руку на глибині п'яти метрів, де нас ніхто не бачить — ні Олег, ні Анжела, ні капітан яхти. Він дбав про мене, тому що я була йому справді, до біса дорогою. Мої оголені нерви оголилися ще сильніше, і серце застукало з новою, зовсім не панічною, а солодкою силою.