Розділ 8. Несподівана формула та дещо зелене

Минуло кілька місяців після нашого ранкового сміху в ліжку, а в нашій затишній лондонській квартирі все частіше панував зовсім інший, куди більш витончений хаос. Настільні ігри, ескізи майбутніх книжкових обкладирок і дитячі брязкальця поступово витісняли звичні стопки наукових звітів.
​Я сиділа на дивані, загорнувшись у свій улюблений плед, і намагалася застебнути звичні штани, які тепер категорично відмовлялися застібатися на моєму округлому животику. Термін уже перетнув позначку у вісім місяців. Я була вже більш ніж вісім місяців вагітна, і моє тіло жило за абсолютно новими законами біології, які жоден університетський підручник із хімії не міг точно описати.
​У цей момент двері відчинилися, і в прихожу зайшов Джуліан. У руках він тримав пакет із продуктами та... три горщики з кімнатними рослинами. Але не з трояндами. Жодної троянди.
​Він обережно роззувся, пройшов до вітальні й зупинився перед моїм диваном, дивлячись на мій черговий напад обурення з приводу гардероба.
​— Мої улюблені штани офіційно оголосили мені бойкот, — кинула я, надуваючи губки й показуючи на живіт. — І взагалі, містере Кларк, де мої законні квіти? Ти знову приніс якісь кактуси чи сукуленти? А де ж троянда?! Я вже третій день вимагаю романтики, а не ботанічного саду на підвіконні!
​Джуліан поставив пакети на стіл, підійшов до мене й присі навколішки, дбайливо поклавши теплу долоню на мій живіт, де малюк одразу відгукнувся легким поштовхом. Його обличчя розплилося в теплій, лагідній усмішці.
​— По-перше, Корице, я приніс не просто кактуси, а фікуси, які за моїми розрахунками виживуть навіть за умов твого «творчого поливу», — спокійно відповів він, ніжно цілуючи мене в щоку. — А по-друге... навіщо нам та примхлива троянда, яка зав'яне за тиждень, якщо в нас тут, у животі, росте наша власна найважливіша троянда майбутнього?
​Я застигла на секунду, а потім розчулено всміхнулася, запускаючи пальці в його звичне темне волосся.
​— Ну добре, — пробурмотіла я, притягуючи його до себе для поцілунку. — З трояндами ти мене переконав. Але якщо цей маленький бунтар успадкує мій характер і твою любов до порядку, ми всі разом вибухнемо ще до кінця цього тижня!
​Джуліан лише засміявся, притискаючись чолом до мого, і в нашому спільному хаосі знову запанувало те абсолютне, незрівнянне щастя, для якого не потрібні були жодні формули.

Але спокій у нашій квартирі тривав рівно доти, доки ми не спробували зібрати дитячий ліжечок, який Джуліан замовив за суворим каталогом і збирався зібрати за допомогою точних креслень, лінійки та математичного розрахунку.
​Я сиділа на дивані, попиваючи чай із медом і спостерігаючи за цією академічною драмою. Джуліан уже пів години сидів на підлозі серед розсипу гвинтиків, інструкцій англійською та німецькою мовами й дерев’яних деталей, які чомусь ніяк не хотіли складатись у єдине ціле. На його лобі виступили краплі потíчок, а в очах читався такий самий розпач, як колись на складних іспитах з органічної хімії.
​— Так, містере Професоре, — не витримала я, лукаво посміхаючись і погладжуючи свій помітний животик. — Судячи з того, як ти дивишся на цю дерев’яну стійку, наш малюк спатиме в коробці з-під взуття або на твоїх ідеально складених стопках сорочок.
​Джуліан важко зітхнув, зняв окуляри, витер обличчя тильною стороною долоні й підняв на мене благальний погляд:
— Корице... Я перевірив усі чотири кути. Інструкція бреше. Або виробники вклали деталі від іншої моделі шафи. Ця конструкція порушує закони фізики!
​Я не витримала, сперлася руками про коліна, підвелася з дивана й підійшла до нього. Опустившись навколішки просто на килим поруч із ним, я взяла до рук інструкцію, перевернула її догори дригом і кинула вбік.
​— Ти забуваєш головне правило нашої формули, Джуліане, — усміхнулася я, заглядаючи йому в очі й обіймаючи за шию. — У житті, як і в творчості, ніколи не треба суворо слідувати інструкціям. Іноді найкращі речі створюються тоді, коли трохи відпускаєш контроль і дієш за натхненням.
​Він дивився на мене кілька секунд із подивом, а потім у його очах знову спалахнула та сама знайома іскра. Він обережно притягнув мене до себе, обіймаючи за талію, і легко поцілував у губи.
​— Знаєш, — тихо прошепотів він, притискаючись чолом до мого, — ти маєш рацію. З інструкціями завжди нудно. Особливо з твоїми.
​Ми відклали креслення в дальній куток, увімкнули стару улюблену музику і вдвох, сміючись і плутаючись у деталях, зібрали це кляте ліжечок за якихось п'ятнадцять хвилин. Воно вийшло трохи набік і скрипіло при кожному русі, але для нашого маленького хаосу це був справжній шедевр.

Я подивилася на цю дерев’яну катастрофу, на перекошене ліжечок, яке стійко нагадувало пірську вежу в мініатюрі, і зрозуміла: без важкої артилерії нам не обійтися. Наш із Джуліаном спільний «геній хаосу» міг створити роман чи розмалювати стіни, але рівні стійки явно потребували стороннього втручання.
​Я дістала телефон і без вагань набрала номер Алекса. Гудки тривали ледь кілька секунд, перш ніж на тому кінці дроту пролунав бадьорий голос нашого головного університетського генератора ідей.
​— Алло? Якщо ви дзвоните з приводу чергової кризи світового масштабу чи порятунку чергової бідної троянди, то я зайнятий, ми з Лізою якраз обираємо кавоварку! — випалив Алекс замість привітання.
​— Алекса, рятуй! — благально затягнула я, включаючи весь свій акторський талант. — Твій улюблений містер Професор зараз розридається посеред кімнати над шматком фанери. Приїжджай негайно! Нам потрібні твої золоті руки й хоч якась інженерна логіка, бо інакше наш спадкоємець спатиме на книжковій полиці.
​За пів години в нашому передпокої вже дзвенів дзвінок. Алекс з’явився на порозі в компанії Лізи, озброєний шурупокрутом, власним набором інструментів і з таким виразом обличчя, ніби він принаймні прибув рятувати космічну станцію.
​— Так, розвідка доповідає про аварію на об'єкті? — Алекс гордо скинув куртку й пройшов до вітальні, де Джуліан сидів на підлозі з виразом глибокої філософської скорботи на обличчі. — Ого. Кларк, друже, ти що, намагався зібрати дитяче ліжечок за допомогою квантової фізики? Тут же права стійка переплутана з лівою нижньою панеллю!
​Джуліан стомлено підняв окуляри на лоб і скептично подивився на приятеля:
— Я діяв виключно за кресленням виробника. Це вони не знають базових законів симетрії.
​— Базові закони симетрії відпочивають, коли за справу беруться молоді батьки в стані афекту, — сміючись, прокоментувала Ліза, яка вже розпаковувала пакети з круасанами й розставляла чашки на столі. — Давайте сюди ваші гвинтики! Зараз ми з Алексом покажемо вам, як виглядає справжній інженерний хаос під контролем кави.
​Поки хлопці влаштували справжній майстер-клас із викрутками та матами просто посеред нашої кімнати, ми з Лізою сиділи на дивані, ласували випічкою й спостерігали за цією чоловічою солідарністю. Через якісь десять хвилин перекошене ліжечко стояло рівно, надійно і навіть перестало скрипіти при кожному подиху вітру.
​Алекс гордо витер лоб тильною стороною долоні й підняв шурупокрут вгору, наче меч:
— Ну все, містере Професоре. Проєкт здано в експлуатацію. Тепер залишається найголовніше — дочекатися головного замовника!
​Джуліан змовницьки кивнув Алексу, а потім підійшов до дивана, обережно опустився переді мною навколішки й обійняв мій округлий животик, спостерігаючи, як малюк знову відповідає на дотик легким поштовхом.
​— Ну що, Корице, — тихо й тепло прошепотів він мені на вухо. — Команда зібрана, ліжко стоїть, а найголовніша формула нашого життя майже готова до запуску. Готова до найбільшого експерименту?
​Я задоволено усміхнулася, запускаючи пальці в його збите волосся, і впевнено кивнула:
— Завжди готова, містере Професоре. Завжди готова.