РОЗДІЛ 61

— Ти обов'язково впораєшся! — твердо відрізав птах. — Відьомська сила працює по-своєму. Якщо тобі потрібно створити полог непомітності, тобі головне — тримати це відчуття й довіряти собі. Він не забирає багато сили, як той важкий сон, що ти виплескувала на пияків у шинку. Але для цього ти повинна бути повністю сконцентрованою. І обов'язково тримати Люціана за руку! Щоб і його прикрити теж. Це мабуть одна з найлегкіших вправ у відьом-початківців, адже це про захист власної сили. Тобі лише потрібно навчитися концентруватися — як із цвяхом або ж присиплянням. Уяви, що навколо тебе з'явилася прозора пелена, такий собі захищаючи й від поглядів полог. Через який ти усе бачиш, а тебе ніхто не бачить. Цей полог може здаватися тобі легким маревом, однак для інших ти станеш невидимкою. І саме це ми повинні сьогодні випробувати на Кристофі та пані Евтезі.

  Ворон ступнув лапою ближче й суворо додав:

— Але спочатку гарненько поснідай. До обіду тренуватимешся на Кристофі, по обіді — на пані Евтезі. Запам'ятай це, бо перше, що вивчають відьми, це полог непомітності. Щоб уникнути небезпек та захистити себе. А тепер сконцентруйся й уяви, що навколо тебе захисний полог. Якщо так легше — закрий очі. Але ти повинна чітко його уявляти.

  Ніта повільно заплющила очі. Зробила глибокий вдих, шукаючи всередині себе не панічний метал іржі, а щось зовсім інше. Вона уявила, як її огортає захисний полог — щось невагоме та прозоре, і яке водночас заховає її від всього світу. Щось тепле та рідне, щось таке, що викликає глибоке відчуття безпеки. Наче м'яка ковдра в холодну ніч чи затишна тінь від старого дерева.

— Ніто! Ти неймовірна! — здивовано вигукнув ворон, випроставши шию на карнизі. — Запам'ятай це відчуття! Ти повинна тримати це відчуття в собі!

  Дівчина зраділа, розплющила очі й лише встигла кліпнути, як тоненька напівпрозора перешкода перед її обличчям раптом здригнулася й розчинилася.

— Ні, ні, ні! — замахав крилами Архип, сердито клацаючи дзьобом. — Будь уважнішою! Ти повинна тримати це відчуття й не відволікатися!

— Я намагаюся, Архипе! — вигукнула Ніта, затримуючи дихання й відчуваючи, як піт виступає на скронях.

— Ще раз, Ніто, ще раз! — вигукнув ворон. — Від цього залежить твоє життя й життя алхіміка! Ти ж розумієш усю серйозність?!

 Дівчина знову заплющила очі й заново створила полог непомітності. Намотувала на думку прозорі ниті, згадувала відчуття тепла й спокою, заковуючи себе в напівпрозоре марево. Цього разу їй це вдалося швидше, та вона протримала його кілька хвилин, не розплющуючи очей і рівно дихаючи.

— Ще раз, двонога, тренуйся краще, — суворо мовив ворон. — Цього разу ти повинна пройти повз Кристофа мовчки та не зупинятися.

  Вони спустилися до головної зали. Старий Звіздар час від часу тяжко зітхаючи, сидів за масивним дубовим столом, обкладений фоліантами та зоряними картами. Його подвійні окуляри зсунулися на кінчик носа, а гусяче перо швидко скрипіло по пергаменту.

  Ніта зупинилася біля сходів, заплющила очі й викликала знайоме відчуття. Прозорий кокон м'яко огорнув її з голови до ніг. Дівчина рушила вперед. Кожен крок по мосяжних плитах здавався їй гучним рокотом, але Кристоф навіть не поворохнувся. Вона пройшла буквально за два кроки від його ліктя, відчуваючи пахощі сушеної лаванди та чорнила. Астроном продовжував нотувати, дивився прямо перед собою, але не помічав постаті дівчини.

  Однак варто було Ніті на мить зрадіти й полегшено зітхнути, як внутрішня струна ослабла. Полог зник. Кристоф раптом здригнувся, зняв окуляри й здивовано обернувся:

— Ох, Ніто... Ти звідки тут взялась? І чого тут стоїш так тихо? Аж злякала мене. Йди краще на кухню, Евтезі може знадобитися твоя допомога.

— Перепочинь і ще раз! — сичав ворон, коли вони відійшли. Цього разу вона пройшла повз ученого зовсім непомітно.

  По обіді прийшла черга пані Евтези. Кухарка поралася на кухні: гриміла мідними тазами, переставляла важкі глечики з водою й шинкувала свіжу городину. Ніта годинами ходила за її спиною, училася рухатися легко, підлаштовувати свій подих під стукіт кухонноно ножа й не втрачати концентрацію ні на секунду.

  Загалом майже весь день Ніта провела у спробах стати непомітною настільки, щоб навіть ніхто не повернув голови в її сторону. Їй вдавалося все краще. Полог більше не розпадався від випадкового звуку чи різкого руху, він ставав щільнішим, тримався рівно й природно.

  Наприкінці дня, коли за вікнами вежі остаточно залягли фіолетові сутінки, Ніта мовчки зайшла у кімнату та стала біля високого стелажа із зоряними глобусами.

  Архип залетів до зали, сів на високий пюпітр біля вікна й голосно прокаркав:

— Ніто! Двонога! Де ти там застрягла?

  Дівчина стояла за крок від пюпітра, загорнута у свій прозорий кокон, і мовчала.

— Ніто! — гукнув ворон удруге, тривожно крутячи головою й витріщаючись крізь неї на порожнє крісло. — Гей, ти де?

  Вона не рухалася, утримуючи внутрішній спокій і відчуття захищеності. Хоча й посміхалася.

— Ніто! Та куди ж вона поділася?.. — покликав птах утретє, вже випроставши шию від справжнього подиву.

  Тоді дівчина повільно відпустила потік. Пелена м'яко розчинилася в повітрі.

  Ворон здригнувся, рвучко переступив лапами на пюпітрі й витріщився на неї чорними очима-намистинами:

— Світи й предки... Ти ж стояла поруч!

  Ніта нарешті видихнула з великим полегшенням, відчуваючи, як напруга залишає її плечі. Невже... невже вона справді зможе?

  Але радість миттєво згасла. Попереду була ніч. Остання ніч перед перед ранковим судом. Завтра на світанку у Залі Справедливості збереться Міська Варта, судді й інші. Ніті доведеться ступити в саме серце небезпеки, знайти Люціана у темниці чи на помості, стиснути його холодну руку й спробувати вивести геть під цим хитким покровом магії, де найменша втрата самоконтролю чи спалах паніки означатиме миттєву смерть для них обох.