РОЗДІЛ 53

  У високій залі першого ярусу панували сутінки, розбавлені лише двома тьмяними жовтими плямами олійних каганців. 

  Старий Кристоф сидів за масивним дубовим столом, схилившись над розкладеною зоряною картою. Його подвійні окуляри в заляпаній латунній оправі зсунулися на самісінький кінчик носа, а вискубана сива борода занурилася у стос пожовклих аркушів. Почувши мої тихі кроки, Звіздар повільно підвів голову, примруживши гострі очі за грубими сочевицями.

  Я застібнула комір темного плаща до самого підборіддя, намагаючись сховати вимазаний у лісі в моху фартух і приборкати дике дрижання в пальцях. Брак сил після виснажливих багатогодинних тренувань у сосновому гаю все ще віддавався ломотою в суглобах і ватяною слабкістю в колінах, але я змусила себе випростати спину й ступити на кам'яні плити підлоги.

— Повернулася, дівчинко?.. — тихо мовив Кристоф, витираючи замазані чорнилом пальці об полотняний жупан. Його бурчання й невдоволення через збитий кут рефлектора зникли, поступившись місцем сухій, пригніченій уважності. — Як ти почуваєшся? Чи стало тобі хоч трішки легше на свіжому повітрі? Де це ти блукала до самого вечора?

— Я... ходила на південний схил, пане Кристофе, — витиснула я з себе, намагаючись, аби голос пролунав спокійно й не здригнувся на голосних. — Мені треба було посидіти на самоті. Намагалася трохи розібратися з усім, що коїться... Намагаюся зосередитися на почуттях всередині себе.

  Старий астроном важко, зі звуком зітхнув, знімаючи окуляри й втомлено потираючи скроні вузлуватими пальцями. У його погляді не було ані краплі підозри — лише гіркий, щирий жаль людини, яка вважала мене безпорадною сиротою із сиротинця Святої Евлалії, що раптово втратила свого наставника й захисника.

— Розумію... — повільно мовив господар вежі, схиливши голову. — Тобі зараз важко. Люціан був для тебе не просто господар, він дав тобі дах і навчив чомусь поважному... Якщо захочеш, коли це божевілля мине... одне слово, згодом я спробую підшукати тобі якусь спокійну роботу у місті. Є в мене кілька знайомих аптекарів у Верхньому кварталі, їм завжди потрібні охайні руки для промивки судин і зважування сухоцвітів.

  Я кволо похитала головою, тулячись плечем до крайки масивного дубового стелажа з зоряними атласами:

— Дякую вам, пане Кристофе. Ви дуже добрі. Але якщо ви не проти... я б із задоволенням залишилася тут. У вашій вежі. Мені тут спокійно.

  Кристоф хмикнув у сиву бороду, оглядаючи високі склепіння, заставлені зоряними глобусами, підзорними трубами та стосами древніх фоліантів.

— Тут і справді спокійно, дівчинко. Тільки зоряний пил, сухий верес та пліснява на старих книжках. Для старого крота на кшталт мене — кращої нори й не вигадаєш. Але ж ти молода. Мине трохи часу, серце відболить, і тобі обов'язково закортітиме чогось більшого, ніж витирати пил із моїх астролябій та слухати нахабне каркання цього пернатого розбійника.

— Спочатку потрібно дочекатися вирішення питання з магістром Люціаном, — м'яко, але непохитно мовила я, перебиваючи його роздуми. — А далі вже буде видно.

  Звіздар пригнічено похитав головою. Його плечі опустилися, а сухі ручища безпорадно лягли на розкладені пергаменти з законами Палати.

— Витягти хлопця... Шансів майже не залишилося, Ніто, — гірко вирік старий, і в його голосі виразно прохопився відчай. — Я цілий день перевертав закони Палати, шукав давні прецеденти Цеху Алхіміків сімнадцятого століття. Але все марно. Навіть попри всі мої зусилля, я не знайшов жодного вагомого доказу, який подіяв би на Головного Суддю чи радників Скарбниці.

  Я підійшла ближче до столу, відчуваючи, як у грудях знову стискається болісний, пекучий вузол:

— Як це — немає доказів? Але ж ви самі бачили спектральний аналіз! Ви ж знаєте, що золото зіпсовано не хімією Люціана! У пилу немає ані свинцю, ані сірки!

— Розуміння самого хімічного чи фізичного процесу не скасовує того, що фізичних доказів непричетності алхіміків у нас немає, — скрушно пояснив Кристоф, поправляючи окуляри. — Для Судді та векселярів наші спектральні лінії — це порожній звук, латинські фокуси вчених. Єдине, що у нас є — це приватні записи Люціана. Але людина, яка не розуміється на науці, не сприйме ці формули серйозно. Вона побачить лише записи підозрюваного, який намагається відкрутитися від шибениці.