РОЗДІЛ 33

  Слова Магістра пролунали в кабінеті сухо, мов шурхіт осіннього листя. Затиснутий у його пальцях пергамент ледь помітно тремтів від напруги в руках, а в повітрі розходився гострий запах сургучу.

  Люціан повільно підійшов до спиртівки, розправив сувій і підніс його край до прозорого блакитного язика полум'я. Папір миттєво почорнів, згорнувся й спалахнув яскравим, сухим вогнем. За кілька секунд від застереження лишилася тільки порцелянова чаша, повна сірого, невагомого попелу.

— Підстава... — тихо вирік Алхімік, струшуючи останні іскри з латунних щипців. Його обличчя в блідому світлі каганців здавалося витесаним із сірого граніту. — Вони цілеспрямовано фабрикують докази проти цеху алхіміків. Спровокувати бунт серед купців, отруїти спадкоємця, а провину спихнути на вчених... Геніальний і водночас мерзенний план.

— Але навіщо Банку це робити, пане Магістре? — зашепотіла я, тулячись до краю масивного робочого столу. — Навіщо нищити власну монету?

— Влада, Ніто, — відповів Люціан, розправляючи суконний кафтан. — Якщо Цех Алхіміків буде оголошено поза законом і зачинено, контроль над випробуванням та виплавкою шляхетних металів повністю перейде до рук Королівського Банку. Вони стануть єдиними господарями скарбниці й відповідно влади самого Короля. І єдине, що заважає їм завершити цю оборудку — це наша робота.

  Перш ніж я встигла мовити бодай слово, над надвірним віконцем пролунало мокре, важке шарудіння. Дубова віконниця задрижала і впала, в шпарину шумно розправляючи змокле пір'я, залетів ворон Архип. Птах важко гепнувся на край високої книжкової шафи, труснув головою, вибиваючи сніп дрібних крапель, і клацнув масивним дзьобом. Вiд нього виразно тхнуло паленим сіном.

— Новини згори, двоногі, якщо вам звісно цікаво... — глухо й сипло прокаркав ворон, скосивши чорне око-намистину на Магістра. — поки ви тут розводили філософські теревені та лякали вуличних злодюжок, я провів невелику розвідку над Королівським пагорбом.

  Люціан рвучко розвернувся до птаха, опускаючи руку на край столу:

— Що ти бачив, Архипе? Говори чітко.

— Біля маєтку Голови Банку вирує справжнє нічне життя, — птах випростав шию й почистив дзьобом загривок. — Під прикриттям варти туди заїхали три важкі, критими рогожею підводи. Вони були вщерть завантажені мішками з тією самою Валденською червоною глиною, яку ти так старанно зшкрябував зі свого бруківчатого кругляка. Вантажники тягали їх до підземних льохів беззупинно! Там точно будують щось під землею.

  Алхімік на мить завмер, і в його очах за тонким склом окулярів спалахнуло гостре, запекле осяяння.

— Валденська глина... — прошепотів він, схиляючись над картою міста. — Вона залягає лише в підземеллях під Палацовим пагорбом. Якщо вони завозять її мішками до будинку Голови Банку, значить, там розташовано таємний вхід до нижніх горизонтів! Там виплавляють, або обробляють щось, що потребує міці Валденської глини! Ця глина, Ніто, оброблена певним чином — міцніша за любий метал.

— Вони ховають там щось протизаконне, я просто впевнений, — підсумував Архип, хитнувши масивною головою. — І якщо Головний Суддя закриє тебе у вежі Смутку, ти туди вже ніколи не проберешся, заучко. Думай швидше!