РОЗДІЛ 23

  Коли карета нарешті загальмувала перед залізними воротами маєтку, я вискочила з кабіни першою, ледь не збивши з ніг Мартіна. Осінній туман майже розвіявся, сонечко нарешті пофарбувало навколишній світ у яскравіші кольори.

  Я швиденько оббігла екіпаж, зазирала під підніжки, перевірила мокрий дах — марно. Чорного птаха ніде не було.

— Пане Магістре, він справді зник! — вигукнула я, перехоплюючи Люціана біля гранітного ґанку. — Я хвилююсь за нього!

  Алхімік лише втомлено зітхнув, перехоплюючи важку шкіряну сумку. Він навіть не сповільник крок, піднімаючись сходами.

— Ніто, облиш ці дитячі паніки, — суворо мовив Магістр, на ходу дістаючи з кишені ключницю. — Архип — птах із характером, до того ж надзвичайно хитрий. Можливо, його сполохали гвардійські коні біля палацу, або він вирішив розім'яти крила після нічної зміни. Перестане кружляти над дахами — повернеться. У нас є значно серйозніші клопоти, ніж розшукувати цього пернатого волоцюгу. Ми піднялися до лабораторії. У приміщенні панував сухий, холодний затишок. Люціан відразу скинув мокрий кафтан, засукав рукава суконної жилетки й запалив дві великі олійні лампи над робочим столом. Його виснаження мов рукою зняло, щойно він наблизився до реторт та важелів.

— Так мало часу... — бурмотів Магістр, розставляючи у порцелянові гнізда скляні пробірки з сірим аміачним пилом, зібраним на ринку. — Головний Суддя не жартує. Якщо золото перетворюється на пил, значить, хтось підриває самі ідеї алхімії. Це ж не магія! Шляхетний метал не має внутрішньої волі до руйнування. Тут застосовано складний алхімічний замінник на основі нестабільних залізо-азотистих сполук...

  Він схопив срібний шпатель, припав до лупи й занурився у дослідження із тим завзятим педантизмом, перед яким відступали будь-які життєві загрози. Для нього світ знову звузився до молекулярних таблиць і ваги реагентів.

  Я ж пригнічено тинялася біля мийного жолоба, оглядаючи порожній пюпітр, де зазвичай сидів ворон.

  Без його наглого поклацування дзьобом кімната здавалася мені пустою. Почуття провини й страху за пернатого стискали груди: а що, як варта помітила птаха й збила його каменем? Або, ще гірше, що, як його впіймали ті самі змовники, які отруїли принца?

  Думи мої перервав рип дубових дверей. У проході з'явилася пані Рованна. Економка тримала в руках крохмалений рушник, а її поважне обличчя виражало сувору турботу.

— Дівчино, ану марш зі свого мийного кутка! — мовила вона, оцінюючи мій блідий вигляд і заплямований фартух. — На тобі лиця немає! Цілу ніч на ногах, їздите по палацам серед стражників... Ти ж зараз впадеш прямо на ці склянки. 

— Я в порядку, пані Рованно... — спробувала заперечити я.

— Ані слова! — відрізала економка. — Зайдеш до кухні. Я щойно зняла з вогню горщик із м'ясним рагу й витягла з печі свіжий житній хліб. З'їси гарячого, поки не зомліла. І ви магістре, час щось з'їсти. Не випробовуйте своє здоров'я.

  Мої нутрощі відгукнулися на згадку про їжу гучним, зрадницьким бурчанням. Згадавши, що останній сухий коржик я жувала ще бозна коли, я покорилася й пішла за пані Рованною на перший поверх.

  Кухня маєтку була справжнім царством тепла й затишку. Від великої мурованої печі валувало приємне сухе тепло, і ароматами кухні: паленими дровами, розмарином, печеними яблуками та смаженим салом. На масивному дубовому столі пані Брієн — огрядна, червонощока кухарка з посмішкою на обличчі — якраз нарізала товстими скибками духмяний хліб із хрумкою скоринкою. Мені налили глибоку миску густого, наваристого рагу з соковитою яловичиною, пореєм та запеченою картоплею. Після холодного осіннього вечора і ранку ця їжа здавалася смачніщою за найкращі ласощі. Я втовкла в себе перші ложки так швидко, що пані Рованна лише похитала головою й підсунула ближче кухоль із теплим відваром шипшини.

  Коли перша гостра голоднеча вщухла, я спокійніше роззирнулася по кутках. На полицях уздовж стін стрункими рядами стояли глиняні глечики, мідні сотейники, в'язані кіски цибулі та сушені трави. А у самому темному кутку кухні, біля масивного різьбленого буфета, де зберігалися приправи, стояла висока керамічна банка з темно-коричневим малюнком кавового зерна.

  Раптом із того кутка пролунав тихий, сухий хрускіт. Потім — ледь помітне поклацування.