РОЗДІЛ 21

  Холодна криця застигла за якісь пів вершка від мого горла. Я заклякла біля узголів'я ліжка, боячись бодай поворухнутися чи занадто глибоко вдихнути. Найменший необережний рух, дрібне тремтіння в колінах — і гострі вістря королівських тесаків легко проткнули б тонку тканину мого фартуха.

— Ану геть від нього! — просичав Головний Суддя. Його обличчя набрякло темною, багряною люттю, а на скроні брудно-синьою жилою випиналася набрякла вена. — Хто вона така, Солвене? Що за безумство прошепотів мій хрещеник перед цим?! Звідки він може знати твою помічницю? І чому він знову непритомний?

  Люціан зреагував без найменшого зволікання. Він зробив рішучий крок уперед і піднявши руки, стаючи точно між залізними клинками та моєю наляканою постаттю. Випроставши спину, Магістр простяг руку у заспокійливому жесті, а його голос пролунав надзвичайно сухо, рівно й дзвінко, геть розсікаючи напружене напівсвітло спальні:

— Сховайте зброю, пане Регенте! Те, що ви зараз чули — чистісінька реакція одужуючого організму, банальний маревний ефект!

  Суддя не опустив меча, лише міцніше стиснув ефес, але Люціан не дав йому вставити й слова, продовжуючи вимовляти складні терміни впевнено, ніби читав лекцію з вищої алхімії у стінах Академії:

— Згадайте застереження майстра Лавена! Концентрований токсин «Сльоза Скарбія» при негайній нейтралізації вивільняє велику кількість летких ферментів, які на короткий час уражають розум. Принц три дні перебував у глибокому токсичному маренні, на самісінькій межі між життям і небуттям. Коли протиотрута очистила судини, його виснажений мозок зазнав різкого спалаху активності. Він розплющив очі й побачив перед собою перше-ліпше обличчя — обличчя моєї лаборантки, яка тримала його потилицю! Це звичайнісінька зорова галюцинація, спровокована залишками жару та отрути!

  Суддя повільно, з важкою підозрою перевів погляд із Люціана на мене. Його налиті кров'ю очі прискіпливо оглянули мій простий, заплямований фартух, зблякле обличчя, та тремтячі руки.

— Лаборантка? — глухо перепитав Регент. — Дівчисько, яке з'являється у вашій лабораторії якраз тоді, коли золото перетворюється на пил, а спадкоємця отруюють підступним токсином?

— Вона сирота, пане Суддя, — холодно й відрубно мовив Люціан, навіть не здригнувшись під цим важким поглядом. — Дівчина з монастирського притулку Святої Евлалії. Я найняв її мити посуд кілька днів тому. Вона й слів таких не знає, як «королівський токсин». Вона й спадкоємця бачить уперше в житті!

  Я важко проковтнула тугий, пекучий клубок у горлі й витиснула з себе ледь чутні, але щирі слова:

— Це щира правда... пане Суддя. Я приїхала до столиці лише нещодавно... Магістр Солвен пожалів мене й дав роботу. Я ніколи в житті не бувала в палаці й принца не бачила! Я лишень тримала йому голову, аби він не захлинувся ліками...