РОЗДІЛ 11

— Ану стуліть пельки й ступіть на п'ять кроків назад! — прогримів Старший Варти таким турячим басом, що гамір на мить вщух, а я перестала дихати. — Кожен, хто зараз зробить хоч крок до Магістра Солвена, або спробує зчинити заколот, поїде на відпочинок до Вежі Смутку!

  Купці спантеличено позадкували, але з натовпу все одно чулося невдоволене бурчання.

  Старший Варти вклав тесак у піхви й, обвівши натовп лютим поглядом, гучно зачитав правильний порядок дій:

— Для тих, хто втратив статки, діє єдиний королівський регламент! Жодних виплат на вулиці не буде. Кожен потерпілий торговець повинен особисто скласти докладний опис проданого товару та суми збитків. Кожен такий опис має бути завірений трьома свідками продажу, які підтвердять справжність угоди! Після цього ви йдете до Королівського Банку й залишаєте офіційну заяву.

  Він зробив паузу й карбував кожне слово:

— Після розслідування Судової Палати частину втраченого майна, можливо, компенсує Корона. Але попереджаю одразу: кожен випадок перевірятиметься на фальсифікацію та обман утричі ретельніше ніж зазвичай! А хто заважатиме роботі Варти чи алхіміка — не отримає взагалі нічого й проведе кілька незабутніх днів у холодній в'язниці за напад на міську варту!

  Погроза Вежою Смутку та суворий статут подіяли протверезно. Натовп розпався на окремі групки. Купці гарячково закрутили головами, шукаючи свідків своїх угод, та потягнулися в бік величного будинку Банку.

  Люціан, не гаючи ні секунди, опустився на одне коліно біля гранітного бруса. Він дістав із моєї сумки кілька герметичних скляних пробірок із притираними скляними пробками й за допомогою тонкого срібного шпателя заходився ретельно збирати сірий пил, що залишився від дуката.

— Дивовижно... — стиха бурмотів Алхімік собі під ніс, наче забувши про все довкола. — Це стовідсотково не могло бути справжнім золотом. Шляхетний метал хімічно інертний. Це витончена підробка. Невідомий алхімічний або чаклунський замінник... Хтось створив нестабільний конгломерат, який розпадається на повітрі з виділенням азотистих сполук.

  Він щільно закоркував пробірку, обережно підвівся й засунув її до гнізда в моїй сумці.

— Ходімо, Ніто. Потрібно негайно зібрати ще кілька зразків і повернутися до лабораторії, щоб провести дослідження...

  Закінчити думку Люціан не встиг.

  З боку центральної вулиці пролунав важкий тупіт кінських копит. Натовп торгівців упереджено розступився, і на площу на шаленій швидкості вилетів жеребець, вкритий білою піною у супроводі ще чотирьох кінних. Вершники у заплямованих грязюкою сукняних плащах із золотим шиттям Королівської Гвардії.

  Гвардієць, що був попереду на ходу осадив коня, зіскочив на бруківку й, важко дихаючи, кинувся просто до нас. Його обличчя було блідим, а очі палали відчайдушним переляком.

— Магістре Солвен! — вигукнув гвардієць, схопивши Люціана за рукав кафтана. — Слава святим, ви ще тут! Негайно до Королівського Палацу!

  Люціан здригнувся й насупив брови:

— Що сталося, юначе?

— Змовники... — захлинувся повітрям вершник, озираючись довкола і стишуюючи голос. — Пів години тому в Палаці скоєно замах! На спадкоємця престолу! Головний Суддя вимагає вас негайно!