РОЗДІЛ 9

— Що за хаос, юначе? — суворо запитав Люціан, зупиняючись і поправляючи окуляри. — У моєму домі не прийнято бігати й зчиняти лемент. Тим більше в болоті!

— Пане Алхімік, даруйте мені! — знітився посильний і протягнув йому сувій тремтячими пальцями. — Терміновий наказ Головного Судді! Там! На Королівському ринку паніка! Торговці, ювеліри та ремісники перекрили площу! У них... у них монети в гаманцях псуються! Золото перетворюється на якийсь порох! Варта вже не може втримати натовп, люди кричать про прокляття та чаклунство! Головний Суддя вимагає вашої негайної присутності для алхімічного огляду!

  Люціан зламав сургучеву печатку, швидко пробіг поглядом по рядках сувою, і його обличчя на мить втратило звичну сухість, ставши зібраним і суворим.

— Деградація дорогоцінного металу в масових масштабах... Нечувано, — мовив він, згортаючи пергамент. Потім розвернувся до мене: — Ніто, бери з шафи мою польову шкіряну сумку. Там впорядковані реактиви, срібні щипці та магнітні лінзи. Ти їдеш зі мною як лаборантка. Настав час для практики у польових умовах.

  Я слухняно схопила важку сумку з витертої юхти, що лежала прямо у шафці під полицею зі склянками та ретортами, і чимдуж побігла за Магістром.

  Через дві хвилини чорний екіпаж Мартіна вже летів брукованими вулицями кварталу, висікаючи іскри з гранітних плит. Поруч зі мною на сидінні, міцно вчепившись кігтями у шкіряну оббивку, сидів ворон Архип. Птах виглядав зосередженим і час від часу скоса позирав на Люціана, який гарячково гортав у себе на колінах товстий довідник «Реакції металів».

  Архип тим часом діловито поправив пір'я на грудях, нахилився до самого мого вуха й стиха, із хихотінням, пошепки проговорив:

— Бачила, дівчино? Оце так вчений лоб! Такий сліпий, що якби його вчений капелюх на печений гарбуз перетворився, він би й далі з ним вітався. Дивися мені, боржок росте! З тебе вже три зернятка кави: два — за моє золоте мовчання, і одне — за те, що трясуся з цим мудрагелем в одному візку!

  Коли карета вивернула на торгову площу Айрата, перед нашими очима відкрилося справжнє божевілля.

  Гамірна площа зараз нагадувала розворушений мурашник. Десятки купецьких яток були зачинені, довкола чавунного фонтана вирував величезний, оскаженілий натовп. Натовп торговців шовком, спеціями, чеканним сріблом та зброєю ревів на всі голоси, стискаючи в руках порожні калитки. Кілька десятків стражників у шкіряних кирасах з важкими киями заледве стримували людський потік, аби той не розніс будівлю Королівського Банку.

— Дайте дорогу! Впустити Магістра Судової Палати! — закричав кучер Мартін, затримавши коней біля центральної альтанки ювелірів.

  Натовп розступився. Люціан, притискаючи до боку сукняний кафтан, першим ступив на гранітні плити площі. Я з важкою сумкою та ворон на моєму плечі рушили вслід за ним.

  До нас одразу кинувся сивий, багато вбраний чоловік у чорному оксамитовому жупані з золотим ланцюгом на шиї.

— Майстер Ганс, голова Гільдії Ювелірів Айрата. — його обличчя було блідим, мов крейда, а руки дрібно й безперестану тремтіли. — Пане Солвен! Слава святим, ви приїхали! — заголосив ювелір, тулячи до грудей невелику калитку з м'якої юхти. — Це якась пошесть! Повна бісівщина! Зранку все було гаразд, я приймав плату за золоті персні, а годину тому... подивіться самі!

  Тремтячими пальцями майстер Ганс розв'язав шкіряний шнурок і обережно витягнув із калитки важкий, круглий золотий дукат із чітким викарбуваним профілем нашого Короля.

  Люціан нахилився нижче, дістаючи з моєї сумки срібну лупу.

— Звичайне золото дев'ятсот п'ятдесятої проби, — сухо мовив Магістр, розглядаючи монету. — Маса відповідає нормі, карб чіткий. У чому ж причина вашої паніки, майстре?

— Ні-ні! Ви не розумієте! Дивіться на нього! Дивіться зараз! За кілька хвилин на повітрі... — відчайдушно вигукнув ювелір.

  І в цю мить на наших очах сталася дивна, незбагненна річ.

  Яскрава, золотава поверхня дуката в руках ювеліра раптово зблідла, взявшись хворобливим, сіро-попелястим нальотом. За кілька секунд по важкому металу пробігла мережа мікроскопічних тріщин, наче по тонкому льоду. З монетного диска вирвався гострий, ядучий, нудотно-хімічний сморід аміаку й тухлої сірки.

  А ще за секунду коштовний золотий дукат просто... розсипався! Tv3VH8Iz

  Він скришився, перетворившись у долоні переляканого ювеліра на купку темного, сірого, смердючого пилу, який миттєво підхопив осінній вітер і поніс у натовп!

  Люціан замер, мов укопаний. Його окуляри ледь не злетіли з носа, а обличчя витягнулося у виразі глибокого, шокованого заціпеніння. Хоча з його вигляду можна зрозуміти, що відбулось щось просто надзвичайне.

— Золото... — прошепотів Магістр, і його голос здригнувся. — Золото не може окислюватися до стану пилу. Це суперечить усім законам алхімії! Це... Неможливо, з точки зору науки!

— А я казав!!! Це прокляття! — дико заричав хтось із натовпу купців за нашими спинами. — Наше золото прокляте! Айрат збанкрутує!

  Я затамувала подих, дивлячись на залишки сірого пилу на долоні купця, а у моїх скронях, ледь чутно застугонів знайомий, важкий металевий присмак...