РОЗДІЛ 3

  І, дістав звідти крихітний скляний флакон із мідним розпилювачем.

  Він просто натиснув на поршень, спрямувавши хмаринку дрібного, прозорого пилу прямо в обличчя нападнику.

  У той самий момент у моїх грудях знову охкав липкий, знайомий жах. Скроні обпекло гарячою хвилею, а в роті запекло металом. Моє лихо, знову невидимим поштовхом вирвалася назовні. Прозорий газ на мить спалахнув ледь помітною іскрою, а його й без того їдкий запах став гірким і насиченим, мов концентрований вивар чемериці.

  Нападник закляк на місці. Його мутні очі вирячилися, ніж випав із брудної кулачини й з брязканням гепнувся в грязюку.

— А-а-а-а! Очі! Мої очі! — дико загарчав п'яничка, схопившись обома руками за обличчя.

  З його очей градом потекли сльози. Він заходився так ридати, хлюпати носом і кашляти, ніби його занурили головою в бочку з тертим хроном. Хитаючись ще дужче, ніж раніше, волоцюга розвернувся, спіткнувся об власну ногу, з гучним плюскотом гепнувся в рів із багнюкою, а далі, зариваючись носом у кущі глоду, рачки подерся геть, завиваючи як тварина і заливаючись гіркими сльозами на весь Королівський тракт.

  Я заворожено спостерігала за Магістром, затамувавши подих.

  Люціан навіть не подивився услід тікаючому бродязі. Він опустив флакон, підніс його до очей, обережно понюхав повітря й вигнув темну брову. На його обличчі з'явився вираз глибокого здивування.

— Хм... Дивовижно, — мовив він сам до себе, дістаючи з кишені невеликий шкіряний записник та вугільний олівець. — Реактив №4 зазвичай вимагає щонайменше трьох секунд для активації сльозогінних залоз. Здається, за час тривалого зберігання в герметичному склі концентрат гірчичної олії та чемериці підвищив свою ефективність на чверть. Або ж вологість осіннього повітря прискорила дифузію... Треба внести це до протоколу досліду.

  Він спокійно зробив кілька біглих позначок у записнику, сховав його назад і нарешті повернувся до мене. 

— Гаразд, як тебе звуть? І звідки ти взялася на свою й мою голову? — запитав він, міряючи мене суворим поглядом скрізь окуляри.

— Ніта... Ніта Вель, пане Магістре, — осипнувшим голосом я відповіла швидко і чітко, намагаючись виглядати серйозно. І витираючи замазаний лоб додала: 

— З монастиря святої Евлалії.

  Люціан повільно оглянув мене з ніг до голови. На мені були грубі, заляпані глиною штани, запрана сорочка, куца безрукавка та потріскані черевики, які пам'ятали ще минулого короля. Розгледівши моє «вбрання», Алхімік скривився з виразом легкої огиди.

— Неподобство, — вирек він сухо й повернувся до кучера. — Мартіне! Як приїдемо до маєтку, негайно передай розпорядження пані Рованні. Нехай економка підбере для дівчини пристойний одяг. У моєму домі лаборантка не може ходити у вигляді вуличного волоцюги. Вона повинна виглядати відповідно до статусу.

— Буде зроблено, пане Магістре! — гукнув з козел кучер, витираючи замазані мазутом руки. — Запасне колесо на місці, шплінт загнав міцний. Можна рушати!

— Чудово. Сідай у карету, Ніто, — мовив Люціан і першим піднявся всередину.

  Я обережно полізла за ним, намагаючись не торкатися брудними штанами всього навколо.