- 4 -

Було запізно для дружніх рекомендацій. Енергетика на болоті й справді була не підходящою і в основному для відьмака та юної відьми. Чому юної, бо Шеллі забула друге правило, про яке говорили на першому курсі навчання в академіях. Не можна в голос прикликати нежить, якщо перед цим ти когось позбавив життя.

Дивна штука це білу, не промовляєш жодного заклинання, а звичне слово з людського рота мало таку могутню силу. Аріан затяжко зітхнув, тіло чорної відьми перетворилось на золу, яку було необхідно зібрати, як живий доказ(не зовсім-то й живий в такій ситуації) для жителів села, щоб отримати свою частку винагороди.

— Здібність в мене така, — прокректав Даар, збираючи з води золу в пляшку.

Ця частина завжди була найнеприємнішою. Ніхто не міг пояснити, чому нежить вмираючи лишалася у своїй подобі, якщо ж це стосувалося чорних, то тіла їх згорали за секунди, лишаючи сірий попіл. Жодна алхімія не пояснювала цього нонсенсу.

— Це не здібність відьмака! — затупотіла ногами Катрайн.

І от зараз Аріану вона нагадувала вередливе дівчисько, а не відьму яка змогла його вкласти на лопатки. Неважливо, що сталося випадково, та все ж факт був.

— Потім якось розповім, — кладучи пляшку із золою чорної відьми до рюкзака, промовив Даар. — Зараз в нас будуть ще гості.

— Які ще гост…

Шеллі впала прямо обличчям в калюжу. Не те щоб вона не втримала рівновагу, її просто щось збило. І це щось мало не великий розмір, а ще воно було прудким із гидким сміхом, який дзвенів у вухах та вередливим. Не встигла Катрайн підвестися, як це щось, схопило за кінець її накидки й почало нею надто рухливо обмотувати.

— Що це таке?!

— Біс, якого ти покликала, — знизив плечима Даар, який ще секунду другу спостерігав за картиною.

Біс не був чортом, ці створіння були не більше тридцяти-сорока сантиметрів у висоту, дрібніші навіть за гномів, і основна їхня робота була це капостити людям, змушуючи їх лаятися. Лайка їх підживлювала й наситившись вдосталь біс міг навіть збільшитися в розмірах, і тоді капостями все це не миналося.

— Ах ти мале бісеня! — буркотіла Шеллі, — зараз ти в мене отримаєш!

Шеллі смикнула за накидку, яка кріпилася на шиї й та спала з її плечей. Різко зіскочив на ноги, вона почала відчайдушно молотити кулаком по накидці, під якою було бісеня.

— Зараз отримаєш на горіхи! — пригрозила вона нечисті, відскакуючи в бік.

На правій руці, великим пальцем Катрайн стиснула середній й безіменний, тримаючи рівними вказівного та мізинця. Прошепотіла під носа собі заклинання і її пальці на долоні вирівнялися, випускаючи заклинання прямо в бісеня.

— О! О-у!

Нечиста сила більше нічого не встигла вимовити, заклякло падаючи прямо в калюжу.

— Заклинання знерухомлення, що ж не погано, — закивав схвально Аріан головою.

— Міг би й допомогти!

— Ти ж сама його прикликала. І до того ж ти чудово справлялася самотужки, — він байдуже знизив плечима, дивлячись на знерухомлену чорну грудку шерсті.

Заклинання було, на перший погляд простим, тільки от дію воно мало різну – нечисту силу воно знерухомлювало, призводячи до повільного випарювання їхніх життєвих сил, а в кінці й повного всихання. На людях це заклинання мало іншу дію, просто на кілька хвилин чи секунд змушувало завмерти на місці, дивлячись настільки в людини повно сили волі, шкоди не несло жодної.

— Так собі ти охоронець! — знову Катрайн бурчала.

— Так потрібно було знайти кращого. Ходімо.

— Куди?

— До села. Я повинен забрати свою винагороду.

***

До сьогодні Даар й не знав наскільки жінки бережно відносяться до свого зовнішнього вигляду і це стосувалося не лише одягу. Шеллі всю дорогу до села буркотіла про мокрі шкіряні штанці та накидку, і те, що джерельна вода вдосталь не змила з неї запах калюжі, в яку вона впала обличчям. Аріан прийняв всі її докори із витримкою.

— Далі я не піду! — вперто заявила Катрайн.

— Не ходи, я й сам віднесу голові села докази своєї клопіткої роботи.

— Ми ж повернемося до хатині та що на болоті?

— Чому б просто не заночувати в таверні? Там принаймні є гаряча вода, в якій ти зможеш відмитися від болотяного запаху.

— Від мене запах?! — вона нервово почала підіймати руки, принюхуючись до свого тіла.

Аріан знову зітхнув, дивуючись як цю жінку хвилював її зовнішній вигляд, але він не міг сказати, що вона була напрочуд вродлива навіть маючи неприємний запах і мокрі штанці.

— Натягнеш на обличчя каптур і ніхто тебе не впізнає. В таверну щоденно підозрілі особистості заявляються.

— Я не можу ночувати в цій таверні.

— Доки ми повернемось до твоєї винайманої халупи, стемніє на вулиці остаточно. Нічого страшного не відбудеться. Знімемо одну кімнату, я ляжу на підлозі.

Останнє було переконливим для Катрайн, яка все ж погодилася на пропозицію Аріана. Катрайн не розуміла, чому все було так, чоловік, якого вона знала два дні, вселяв неймовірну довіру. І для тої, хто постійно нікому не вірить, це було дивно, так легко довіритись.