- 3 -

Відьом ділили не просто так на чорних і звичних білих. І якби хто не шкрібся копитами об землю, називаючи це дискримінацією, та все ж статистику не підробиш. Чомусь жінки більше були схильними, щоб чаклувати щось заборонене, лихе, і чомусь завжди більшість розпочиналося через сердечні рани. Серед відьмаків також траплялись чорні, та знову таки за статистикою кожна друга відьма ставала на темний шлях, тоді як серед чоловічої частини кожен двадцятий.

Можна було б звинуватити писаря, який був чоловічої статі і який вів статистику, але в об’явах які висіли серед гільдій чомусь завжди писалося про полювання на чорних відьом. Слово «чорне», не просто приклеїлось до тих, хто ставав на лихий шлях, їхня душа від заклинань чорніла. Чорна душа з часом спотворювала й тіло, перетворюючи їх зовнішність на щось нечисте, страшне, яке було тяжко відрізнити від нечисті. І знову таки, чорні вдавалися до темних сил, жадаючи повернути красу, маскуючись, та коли наставала ніч, єство їхнє вилазило. А якщо не в ночі, то при скаженій люті чи глибокому розпачі, відьмак чи то інша відьма могла розгледіти в натовпі чорних.

І хоча магічний департамент правопорядку, який очолював Хіден Келріс, той самий вельможа, якого покинула горе-втікачка-наречена біля самого вівтаря, суворо контролював чорних, вони все одно примудрялися вислизати від мисливців.

Аріан не надто любив полювати на чорних відьом, завжди вдаючись в сентиментальність про те, що колись вони були цілком звичними чаклунами. Та сентиментальність вивітрювалася із першим випущеним заклинанням чи кинджалом. Робота лишалася роботою.

Поведінка нової компаньйонки, була дивною. Не те щоб Аріан надто розбирався у жінках, та коли на полювання Катрайн вв’язалася за ним слідом, це дещо напружувало. Він ніколи не працював у парі, хіба що в далеких часах навчання, коли екзамен зобов’язував.

Пошуки чорної відьми в першій половині дня закінчились провальне, зате два водяника-перевертня, на яких власне селяни також скаржились, успішно було знешкоджено. Звісно за болотяних потвор ніхто монет не обіцяв, зате сумління Даар мав чисте.

— І довго ми мірятимемо глибину боліт?! — невдоволено бурмотіла Шеллі, йдучи за Дааром.

Аріан через це й не любив компаній у виконані справи, в нього був свій темп, почерк і стратегія в яку не входили напарники. Катрайн окрім вроди, гострого язика, мала ще й неймовірно буркотливий характер. Лише пів дня минуло, а вона щонайменше тричі йму сказала про те, що він рухається не правильно, і відьма зовсім в іншому боці(хоча сама й гадки не мала, де чорна відьма).

Чоботи були мокрими й зовсім не від того, що приходилося йти не сухою стежиною. Водяні чорти вертілися на суші не гірше риби, метеляючи своїми не то хвостами, не то плавниками, плескаючи воду. Аріан нічого не став говорити, коли Катрайн випадково наступила на свою ж накидку й п’ятою точкою сіла прямо в болотяну калюжу ледь не по самі коліна. Він ледь втримав сміх та смиренно прийняв всі докори про те, який він необережний та незграбний і саме через нього вона впала. Звісно Аріан не став щось говорити про її незграбність, та зайву балакучість.

— То ще довго?

— Може краще тобі варто було відсидітися в своїй халупі доки я справу б не зробив?

 Даару увірвався терпець, і все ж він зумів сказати все досить ввічливо.

— Звідки мені знати, що ти не підеш до селян чи до гільдії й не розповіси про мене? — вона зміряла його недовірливим поглядом, склавши руки на грудях.

— Ти ж дала завдаток, і я пообіцяв тобі безпечний супровід до твого принца, — намагався пояснити Аріан, та коли спіймав погляд горе-нареченої-втікачки, махнув рукою й рушив далі.

Медальйон який висів на шиї відьмака та відьми завібрував. Така собі система оповіщення, що на території знаходиться чорна відьма чи відьмак. Артефакт отримували всі чародії, які успішно закінчували академію й отримували ліцензії на офіційне працевлаштування. Ще одним фактом було те, що вони реагували на чорних, натомість коли чародій ступав на шлях пітьми, виданий йому артефакт  слугував маячком для департаменту, і ті ж відразу його позбувалися.

— Вона тут!

Чи то від подиву, чи то від радості Катрайн надто голосно скрикнула, мов лише вона відчула присутність іншої відьми.

— Якби не ти, точно б пройшов мимо, — зітхнувши, вимовив Даар.

Його рука вже була на по готові витягнути кинджал із шкіряного чохла. Очі не бачили відьми, та клубки сивого туману, що нагадувало розлите молоко, було надто очевидною ознакою. От чомусь чорні відьми обожнювали ефектну появу із клубків туману, мов це додавало їм загадковості та краси.

— Я тебе прикрию! — впевнено видала Шеллі, вже тримаючи кинджал в руці.

— Краще не треба, — благально Аріан глянув на дівчину. — Стій на місці і нічого не роби.

Прохання скоріше було наказом, і звісно це обурило буркотливу Катрайн, яка все сприймала на особистий рахунок. Чомусь їй зовсім не спало на думку, що вона буде скоріше перешкодою аніж стане йому в пригоді.

Чорна відьма справді з’явилася із клубків туману, весело регочу й демонстративно розводячи руками, до яких кріпилася накидка. Шеллі охнула від подиву, чорна була гидкою на вроду – мала гнилі зуби, що стирчали з рота; волосся якого не торкався гребінь; горстку бородавок по обличчі та ніс крючком. Те що її шкіра була зморщеною, а на спині був горб робило її класичною чорною відьмою, в якої на подив була відсутня ступка та мітла.