- 2 -

Нова його наймачка, була й сама відьмою, принаймні її амулет на шиї про це говорив надто чітко, звісно якщо вона його не поцупила. Амулети видавали всім, хто закінчив академію і отримав офіційну ліцензію, тільки от Аріан не пам’ятав жодної згадки про те, що горе-втікачка-наречена була відьмою. Не те, щоб він засуджував її за не надто шляхетний вчинок, він і сам далеко не був ідеалом, та все ж, все було якось надто дивно. Ще більше дивним було йти разом із новою знайомою до її тимчасового прихистку для ночівлі.

— Скоро настануть сутінки, потрібно поквапитися й дійти до того, як настане глибока ніч. Якщо в твої плани не входить бігти галопом по болотах від чорної відьми.

Що-що, а нова знайома обожнювала командувати, і цей хист був помітним неозброєним оком. Даар не пручався, норовисті із характером йому завжди симпатизували більше, ніж тихі й тендітні діви, які боялися замурзати черевики в багно. Шеллі здавалося не боялася нічого і нікого.

— Ти ж відьма, чи не так?

Питання було безглуздим, та Даар потребував чіткої відповіді. Зазвичай на одній території дві відьми ніяк не вживалися, й не важливо добрі вони чи злі, от просто магії було вдосталь на квадратний метр. Чомусь відьмаків це правило не стосувалося, хоч всіма вони одразу в одну таверну, всім було байдуже. З відьмами все було інакше, в них чи то починалася масова ретроградна мряка, чи то їхній здоровий глузд масово здавав збій, і зазвичай все закінчувалося скрізь однаково – видовищною бійкою.

— Гадаєш якщо відьма, то й супроводу не потребує?! — зашипіла вона невдоволено. — Мій вчинок заподіяв глибоку кривду покинутому нареченому біля вівтаря. Тож в кожній гільдії висить щонайменше п’ять об’яв із моїм прекрасним обличчям стосовно мого затримання, з щедрою винагородою. І навіть не думай мене зрадити! — останнє було погрозою, яке викликало скоріше сміх аніж серйозне сприймання її слів.

— І давно ти тут мешкаєш?

— Останній тиждень.

— А як же ваші відьомські штучки?

— Про що це ти?

— Ви ж ніби не вживаєтесь на одній території. А по словах селян, чорна відьма їх тероризує останні шість місяців.

— Скажімо в нас обопільне ігнорування одна одної. Та і я тут не збираюсь довго затримуватися, потрібно було бурю перечекати. І шукати мене в цих місцевостях ох як не легко. Трясовина, сам розумієш. А хтось плутає, і йде прямо в лапи чорної відьми, а мені й краще. На одного чи двох мисливців менше.

— Окрім того, що пошуки твоєї особистості ведуться надто активно, я все ще в роздумах, від чого ж тебе боронити й куди супроводжувати. Ти так і не сказала, куди ти прямуєш?

Катрайн задумливо щось собі під ніс промугикала, зупинилась, нахилив голову в бік й поглянув уважно на Даара, сказала:

— Я маю нареченого. Справжнього нареченого, — додала вона впевненіше. — Мені просто потрібно перетнути кордон королівства й добратися до нього. Ми там одружимося, і вже ніхто не посміє на мене вести охоту!

Аріан задумливо пошкріб потилицю, втягнув ніздрями їдкий запах болота, а потім просто байдуже знизив плечима на слова відьми. Відреагував він на заяву Катрайн, м'яко кажучи, не так, як вона того хотіла.

— Він мене кохає! — емоційно викрикнула Шеллі.

— Якщо кохаєте, то чого не приїхав за тобою?

— Ти так кажеш, ніби це легко!

— А що складного-то?! — Даар справді не розумів складності. —  Коли кохаєш, хіба тоді не все просто?

— Ти хоча б раз кохав?

Питання Катрайн ніби вибило повітря з легень Аріана. Не дивлячись на свої молоді тридцять, він не був в серйозних стосунках, короткі інтрижки, та дами, які за монету другу готові розважати стільки ночей,  настільки вистачить золота. Вихвалятися було нічим, й можливо відьмак був далекий від тих казок, де описують принців на білому коні, та все ж він вважав, що якщо кохаєш по справжньому то й перепон для цього не існує.

— До чого тут це?

Даар не захотів зізнаватися відьмі в тому, що ніколи по справжньому не кохав, відчуваючи ніяковість від досвіду,я кого в нього не було.

— Тобто не кохав, — зробила Шеллі умовивід.

— Те, що ти робиш, також коханням не назвеш. Де твій коханий був, коли вельможа тебе сватав?

Питання попало в ціль. Блакитна синява очей Катрайн спалахнула диким вогнем, мов було зачеплене щось надто особисте. Її гострі вилиці напружились на обличчі як і вона сама.

— Він не міг втрутитись, — ледь не скрегочи зуба, сказала Катрайн. — Це призвело б до політичного перевороту.

— Невже принц? — охнув Аріан від здивування.

— Ти не такий вже й далекий, — гаркнула Катрайн й далі ступила на стежину.

Далі дорога яка зайняла від сили пів години пройшла в мовчанці. Не те щоб Аріан відчував потребу в спілкуванні, чи ще якоїсь інформації про відьму, яку мав тепер охороняти, просто ніяковість висіла між ними на надто товстому проводі.

Коли вони дійшли до будинку, що буквально стояв по серед боліт, й нагадував скоріше халупу, аніж будинок для прожиття, Аріан не втримався, присвистуючи.

— Не палац, але для ночівлі те що треба, — фиркнула Шеллі, відчиняючи двері.